fbpx
Життєві історії
Петро мій пішов жити до Катерини. Нещодавно він приходив до мене, казав, що хоче розлучитися. І щоб я йшла з хати. Мовляв, його батьки її будували. А куди мені йти? Мою продали, щоб йому машину купити. Казав, возитиме нас до моря. Яке море? Працюю від ранку до ночі, щоб сину на навчання заробити. Якби не він, то взагалі не було б радості у мене. А я тієї хати кидати не хочу

Одного разу я їхала до Києва електричкою. А навпроти мене сиділа одна жіночка. На черговій із зупинок підсіла до неї, певно, якась її давня знайома. Почали вони непросту розмову.

— То твій Петро з тобою живе ще? — запитала одна якось несміливо, але зі співчуттям. За матеріалами

— Ні, так у Катерини тієї і залишився.

— Катерини? Була ж Ніна, здається! Давно ми не бачилися з тобою… Це вже до четвертої жінки пристав виходить?

— Не просто пристав. Нещодавно він приходив до мене знову, казав, що хоче розлучитися зі мною таки. І щоб я сама йшла з хати.

Мовляв, його батьки її будували. А куди мені йти? Мою продали, щоб йому машину купити. Казав, возитиме нас до моря… Яке море? Працюю від ранку до ночі, щоб сину на навчання заробити. Якби не він, то взагалі не було б задля чого жити.

— А Петро сину не допомагає?

— Куди там! Йому молоду свою співмешканку забезпечувати добре треба. Тому й виганяє мене з хати тієї. Хоче хату швидко продати…

Я слухала і думала: що за чоловіки є на світі?! Якщо шукаєш меду у чужих жінок, то будь людиною, піди по-людськи. Виганяти з хати матір своєї дитини? Гірко та сумно від того, що й таке трапляється. Так хочеться, щоб одного дня кинула його та жінка і прийшов він шукати притулку коло сім’ї, яку зрадив. Зло, ним створене, до нього й повернеться…

Анастасія ВІРЧИЧ, м. Фастів.

Київської області.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – mistaua.

You cannot copy content of this page