fbpx

Петро господар хороший, ми господарку велику тримали, і город обробляли. З таким чоловіком можна все життя прожити і горя не знати. Але доля відміряла нам всього 15 років. Тиждень тому не стало мого Петра. Плакала за ним дуже, так мені гірко без нього! І що ви думаєте? Донька не приїхала мене підтримати, хоч родичі їй і повідомили. Вона сказала, що її це не стосується

З своєю рідною донькою я не розмовляла довгих 15 років. Вона на мене образилася за те, що я всупереч усім їхнім порадам вийшла заміж в 55 років, і привела чоловіка додому.

Я тоді сама в селі жила, бо Лариса моя як заміж вийшла, так з дому пішла. Вони з зятем в місті жили, в його квартирі.

А мені і сумно було, і важко. В селі завжди багато роботи. І без чоловічої підтримки дуже важко.

Все сталося якось в один рік. Спочатку донька заміж вийшла. А через кілька місяців не стало мого чоловіка.

Я рік сама пожила, а потім став до мене заходити один чоловік з нашого села. Петро був розлучений, і чесно кажучи, не мав де жити.

Я це розуміла, але і він це не приховував. Прямо сказав, що хоче зі мною зійтися, щоб старість разом провести – все ж веселіше удвох буде.

Особисто я нічого поганого в цьому не бачила, адже в житті всяке буває. Він же не пропив все! Він після розлучення все дружині і доньці залишив, як на мене, це гідний вчинок чоловіка.

А ось Лариса моїх поглядів не розділяла. Вона вважала, що Петро зі мною тільки заради будинку.

І ще, донька образилася, що я за її батьком лише рік горювала, і відразу ж собі іншого чоловіка знайшла.

Я її не слухала, бо про себе думала. У неї своє життя, а у мене своє.

Сподівалася, що донька перезлиться і заспокоїться. Але цього не сталося, вона перестала зі мною спілкуватися. Я тоді скільки негарних речей від неї почула про себе, що досі неприємно.

Я робила багато кроків назустріч, але вона не хотіла підтримувати зі мною стосунки. То ж я заспокоїлася і стала жити собі з Петром.

Нам з ним було дуже добре. Петро господар хороший, ми господарку велику тримали, і город обробляли. З таким чоловіком можна все життя прожити і горя не знати.

Але доля відміряла нам всього 15 років. Тиждень тому поховала я свого Петра. Плакала за ним дуже, так мені гірко без нього!

І що ви думаєте? Донька не приїхала мене підтримати, хоч родичі їй і повідомили. Вона сказала, що її це не стосується.

Я вже людина не молода, мені 70 в цьому році виповниться. А Лариса у мене єдина дитина. Мені її допомога скоро стане потрібною.

От як мені бути? Як відновити з нею стосунки?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page