За ніч намело дуже багато снігу, зима прийшла за розкладом, навіть трохи швидше. Ярослава прокинулася зранку і зрозуміла, що нема більше на що чекати – треба гроші, щоб купити дров. Пішла в комору, взяла велику сумку і почала складати в неї те, що для себе на зиму приготувала.
Яблучка, огірочки мариновані, морква, буряк, довго вагалася чи брати грибочки, бо цього року їх мало назбирала, самим може не вистачити. Але потім подумала, що півлітрову баночку зможе продати аж за 250 гривень, тому відкинула сумніви і поклала гриби до компанії.
Першим автобусом поїхала в обласний центр на ринок, вона знала, що біля нього відбувається стихійна торгівля – люди привозять з села продукти і продають. Вона там не раз була як покупець, але от продавати їй ще не доводилося. Несміливо стала придивлятися, де ж їй стати з її скромними пожитками.
Раптом якась галаслива жіночка, що вже розклала свій товар, помітила, що Ярослава стоїть з великою сумкою і запропонувала їй стати біля неї. Жінки швидко познайомилися і поки не було покупців розговорилися.
Жваву продавчиню звали Валентина, вона щодня тут торгує. Валентина подивилася на продукти, які виклала Ярослава і з сумом зауважила, що багато вона за це не виручить.
Потім почали з’являтися покупці, товар Валентини розлітався, а у Ярослави навіть ніхто ціну не запитав. Минуло чотири години, Ярослава вже добряче змерзла, через годину відправлявся автобус в її село, а вона так нічого і не продала.
Виходить, що вона ще й в мінусі, бо на дорогу гроші витратила, а виручки ніякої.
Раптом до неї підійшла молода дівчина і запитала, скільки коштують грибочки. Ярослава так зраділа своєму першому покупцеві, що сказала – 100 гривень.
– Щось дуже дешево, – посміхнулася дівчина. А потім запитала: – Ви, напевно, тут вперше, бо я вас ніколи не бачила.
Дівчину звали Вікторія. Вона співчутливо глянула на замерзлі руки Ярослави, витягла з гаманця тисячу гривень і запропонувала Ярославі взяти їх просто так. Жінка стала відмовлятися, бо навіть весь її товар не коштував стільки.
Тоді Віка наказала все зібрати в сумку і запропонувала зайти в найближче кафе випити чаю. Дівчина розповіла, що її мами не стало кілька місяців тому. А нещодавно вона їй наснилася, дуже просила їсти. Бабуся, що жила по сусідству сказала дівчині, що добре було б, якби вона когось нагодувала, чи дала милостиню чи просто допомогла при нагоді.
– А я Вас побачила, – каже Вікторія, – і відчула, що саме Вам потрібна допомога. Тому розповідайте.
Під пильним поглядом своєї нової знайомої Ярослава почала розповідати свою історію. Вони з чоловіком живуть у селі, обоє пенсіонери, Ярослава колишня вчителька, але відколи чоловік занедужав і пересів в коляску звільнилася і доглядає його.
Їхньої єдиної доньки не стало багато років тому. Зараз їм дуже потрібні гроші на дрова. От вона і наважилася торгувати, хоча і не вміє цього робити.
Вікторія таки впросила Ярославу взяти ці гроші, а щоб та не образилася, забрала продукти собі. Дівчина обіцяла, що приїде в гості, тому вони обмінялися телефонами і адресами.
Ярослава повернулася додому, а на наступний день до її будинку під’їхала велика машина, повна дров. Водій сказав, що все оплачено. Ярослава не могла стримати сліз, є ще на світі добро, хоча сама давно не вірила в те, що так буває.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.