Коли я виходила заміж, то розуміла, що з мамою чоловіка порозумітися мені буде дуже важко.
Я народилася і виросла в маленькому містечку, ми з батьками жили дуже бідно, я старша дитина, у мене є ще молодший брат.
Ситуація у нас вдома була дуже складна, і я вирішила, що як тільки закінчу школу, то відразу поїду в столицю вчитися. Так і зробила – поступила в університет і відразу пішла працювати ще паралельно. Було важко, але я розуміла, що в житті можу розраховувати лише на себе.
Я вивчилася, отримала диплом, і тоді вже змогла піти на кращу роботу, по спеціальності, де і зарплата була значно більшою.
Житло я знімала, адже про те, щоб в столиці купити квартиру, я і мріяти не могла. Власне, з оренди житла і почалася вся ця історія.
Зі мною по сусідству жила одна дуже інтелігентна сім’я: мама – професорка, батько – директор якоїсь фірми, і їхній єдиний син Руслан.
Ми з ними час від часу зустрічалися в ліфті чи біля під’їзду, і я бачила, як Руслан на мене дивиться. Мені він теж сподобався, але я навіть мріяти про таке не могла, бо розуміла, що я їм не рівня.
Та одного разу Руслан таки наважився, підійшов до мене, запросив на каву. Так ми з ним і стали зустрічатися.
Через кілька місяців Руслан зробив мені пропозицію. Я погодилася, і ми стали жити разом, Руслан перебрався до мене в орендовану квартиру. Це на перший час, бо в майбутньому ми мріяли про власний будинок за містом.
Перший візит свекрухи до нас став для мене повним провалом. Я приготувала, як зазвичай – салат, канапки, навіть голубці зробила, одним словом, накрила стіл так, як вміла, а вона до жодної страви навіть не доторкнулася. Попила чаю і пішла.
Я була засмучена, дуже, бо поведінка Зої Олександрівни лише зайвий раз підкреслила, що я їм не рівня.
Але чоловік мене тоді дуже підтримав, сказав, щоб я не хвилювалася через дрібниці, і зізнався, що його мама ніколи не вміла готувати, а голубці – то і поготів!
– Ти ж бачила, як мій тато смакував твої наїдки? Так що не переживай! – підбадьорював мене Руслан.
Свекор і справді їв все, що я на стіл поставила, ще й прихвалював.
Свекруха моя була непоганою людиною, але трохи зверхньою і замкненою, тому вона і не поспішала приймати мене в родину з відкритими обіймами.
Але я вирішила заради нашого сімейного щастя діяти мудріше. Я приходила до свекрухи, і завжди радилася з нею, питала, що робити, і їй це подобалося.
З часом, я навчила її готувати голубці, а вона мене – запікати її улюблену червону рибу. Ми порозумілися, адже не дарма кажуть, що згода будує, а незгода руйнує.
Минули роки. Ми з чоловіком таки збудували свій будинок за містом, і зараз забрали туди свекрів, адже місця всім вистачить.
А в їхній квартирі тепер живе наш син, який нещодавно одружився. Я люблю свою невістку, і постараюся по-легенько навчити її всьому, що вмію, але це при умові, якщо вона сама цього захоче.
Зоя Олександрівна за ці роки з суворої свекрухи перетворилася на люблячу маму для мене. А мої голубці стали для неї улюбленою стравою.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
