fbpx
Життєві історії
Перший раз я вийшла заміж 7 років тому, через три роки чоловіка не стало, його бабуся залишилася одна і я стала за нею доглядати. Зараз я заміжня вдруге, мій чоловік не проти, щоб я давала гроші Валентині Сергіївні, але свекрусі це не подобається, вона рахує кожну нашу копійку

Непорозуміння з мамою мого чоловіка у нас виникають досить часто. Я зараз заміжня вдруге. Зараз я в декреті і свекруха моя постійно рахує скільки і куди я витрачаю гроші її сина. Чоловікові теж мої витрати не особливо подобаються останнім часом, але він змирився, мовчить, намагається зрозуміти, а його мамі дуже потрібно все знати.

Справа в тому, що вперше я вийшла заміж 7 років тому. Мій чоловік був сиротою, його виховувала бабуся. Через 3 роки його не стало і Валентина Сергіївна залишилася зовсім одна. Мені було тоді непросто, їй теж важко було. Дітей у нас не було, тож у літньої жінки не залишилося нікого з рідні.

Ми бачилися з бабусею Валентиною, як я її називала, навіть коли я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком, я не змогла забути її. Роки минали, життя легше у Валентини Сергіївни не ставало, пенсія у неї невелика. Коли я працювала, то завжди допомагала бабусі грошима. Від невеличкої суми моє життя важчим не стане, а стареньку ці гроші дуже виручали, вона могла собі купити чимало продуктів. Та й з’їздити допомогти літній жінці по дому мені було не важко.

Ми одружилися з другим чоловіком Ярославом, його мати пустила нас жити в квартиру бабусі, своєї рідної матері. Тимчасово, поки ми не візьмемо свою сласну квартиру в кредит. Свекруха довго не знала про те, що я допомагаю бабусі Валі. Дізналася про це зовсім випадково. Я збиралася народжувати і була в стаціонарі, а телефон я випадково вдома забула. Свекруха відповіла на дзвінок.

Телефонували мені якраз за оголошенням, яке я розмістила за кілька тижнів до цього. Я шукала помічницю, яка б допомагала бабусі старенькій по господарству. Мені ж не буде коли так часто до неї їздити, а бабуся майже перестала виходити з дому. Мені свекруха нічого не сказала до виписки, а вже вдома стала казати все, що думала:

– І кому ти зібралася 2 тисячі гривень щомісяця давати? І з яких цікаво грошей? Ти в декреті сидиш, мій син на чужу людину має працювати? Добре влаштувалася, тебе потрібно забезпечувати, дитину ще й якусь чужу стареньку бабусю. Що вона зовсім одна залишилася? Нехай у будинок для людей похилого віку йде. Доля така. Та й соцпрацівник безкоштовно зобов’язаний допомагати таким людям.

Ось яке їй діло? Гроші мого чоловіка? Я з Михайлом поговорила, він був не в захваті, але зрештою погодився, що Валентину Сергіївну соромно залишати одну.

А свекруха все ходить і рахує.

– Куди їздили? До бабусі? Гостинці та гроші возили? Скільки на неї цього разу витратили?

Навіть чоловік уже почав просити маму: годі вже рахувати наші гроші. Але ні, не здається. Місяць тому дзвоню бабусі Валі, а вона телефон не бере, я захвилювалася, треба поїхати, мало що. Донька якраз занедужала і вдома була. Дзвоню мамі Ярослава, прошу посидіти з онукою. Вона все одно на пенсії, вдома сидить, до того ж скаржиться періодично, що внучку їй рідко довіряють.

– Не сидітиму, – заявила вона, – заради бабусі цієї не буду. У будь-якій іншій ситуації посиділа б з онучкою, але не за таких обставин.

Домовилась із сусідкою, доньку до неї відвела, поїхала до бабусі. Виявилося, щоправда, що вона телефон поклала кудись, не знайшла, а він розрядився. Я швидко повернулася, а свекруха вдома не сиділа, я приїхала, вона у нас, доньку від сусідки вже забрала, тут чоловік мій прийшов із роботи, перед ним мама черговий раз стала співати свою пісню:

– Дочку недужу на чужих людей залишила і поїхала до бабусі! Що ти за матір така?

– Поїхала, – кажу, – Ви ж відмовилися сидіти з онукою. З бабусею все гаразд.

– Скільки це “все гаразд” може тривати? Скільки грошей віддано моїм сином туди? Ти не порахувала? Ти не забувай, ви тут не завжди будете жити, на майбутню квартиру скільки відклали? Мало! А могли б удвічі більше відкласти, якби не ця бабуся!

Я слухати не стала, пішла з донькою на кухню, двері зачинила. Чоловік маму провів і каже:

– Мама попередила, щоб ми з’їжджали, якщо ти допомагатимеш Валентині Сергіївні.

– А ти що сказав?

– Я сказав, що з’їдемо ми з цієї квартири, не питання.

Я навіть і не очікувала, що в мене такий хороший чоловік. Ну раз так, то я розповіла Ярославу, що три місяці тому бабуся Валентина мені свою квартиру подарувала, вже всі документи оформлені на мене.

– А те, що в нас накопичено, – сказала я чоловікові, – на оренду квартири поки витратимо. Хоча бабуся Валентина і не проти, щоб ми з тобою та донькою у неї жили.

Ярослав до Валентини Сергіївни переїжджати не хоче, я його розумію, щиро кажучи. Орендували квартиру поки для себе. Живемо. Свекруха справедливо вважає, що я її не пущу, тож 2 тижні вже не є.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page