Моя свекруха ніколи не сидить без діла. А в минулому році вона вийшла на пенсію. Дачі вона не має, онуків ми їй теж поки що надати не можемо, тому вона відверто нудьгувала.
Перший місяць вона відсипалася, займалася всякими справами, які вона собі на пенсію запланувала, а потім нудьгувала. Виспалася, нагулялася парком, напилася чаю з подругами, з’їздила до сестри і знову засумувала. А потім вона згадала, що у неї вдома давно не було ремонту. Але просто звичайний ремонт їй не хотілося, хотілося чогось такого. І почалися наші поневіряння будівельними магазинами.
Свекруха вдумливо вибирала шпалери, фарбу, покриття для підлоги, люстри і всяке інше. Але вибирала вона це не так, як роблять звичайні люди, котрі сіли, подумали, поїхали, вибрали, купили. О, ні, свекруха спочатку ганяла нас різними магазинами, де в одному вона доглянула плитку, в іншій шпалері, в третьому світильники. Потім вона все це фотографувала, приїжджала додому та аналізувала побачене.
Через тиждень їй уже не подобалося те, що вона обрала раніше, тож чергові вихідні проходили у поїздках магазинами. Нас уже всі консультанти знали в обличчя. Свекруха займала в них купу часу, але нічого не купувала. Я дуже злилася б, особливо, коли це мало не щотижневий атракціон.
Але нарешті вона дозріла до покупки всього, що їй потрібно. Я зраділа, що на цьому епопея з ремонтом закінчиться, але куди там. Виявилося, що все найцікавіше лише починається.
У свекрухи дві кімнати, тому була можливість зробити ремонт без переїздів. Спочатку одна кімната ремонтується, потім інша, тобто поступово все йде, і свекрусі не довелося б з’їжджати, але це якщо розумно робити. Анна Петрівна ж вирішила, що треба все й одразу.
На час ремонту вона попросилася до нас. Діватись не було куди, хоча особливої радості я не відчувала. А ще ситуація посилювалася тим, що ремонт вона хотіла робити самотужки.
Тобто, вона з сестрою бадьоренько обдерла у всій квартирі шпалери, спонукала меблі, а перекладати підлогу, клеїти шпалери, класти плитку і все інше мали ми з чоловіком і племінниця з чоловіком.
Все б нічого, але серед нас професійних ремонтників немає. Шпалери ми поклеїмо ще, можливо, але плитку класти – це вміти треба. У результаті зійшлися на тому, що роботи будуть комбіновані – на частину наймаємо людей, а частину робимо самі.
Сто разів би вже закінчили, якби не забаганка свекрухи, що все робиться тільки під її наглядом. А нагляд може бути лише у вихідні, коли вона витягувала на ремонтні роботи нас та племінницю.
Звісно, з таким підходом до роботи далеко з ремонтом ми не просунулися. Всі один одному заважають, свекруха постійно робить перепочинки на чай і за день ми можемо не зробити нічого. За півроку з божою допомогою було зроблено санвузол, демонтовано кухню, обдерто шпалери у всій квартирі та викинуто сміття.
Пропонували свекрусі вже найняти повністю бригаду, яка все сама зробить, їй лише матеріали замовити та дати розпорядження. Але що ви, це ж неповажно, що нам ліньки мамі зайвий раз допомогти, все б скинути на чужих людей. Тобто, по суті, свекрусі потрібний не результат, а щоб ми попрацювали.
Минулими вихідними хлопці всю суботу перетягували речі з однієї кімнати до іншої, щоб там можна було покласти ламінат. А потім свекруха подумала, що хоче не ламінат, а лінолеум. Тому треба з’їздити та здати ламінат.
Я тоді зрозуміла, що це ніколи не закінчиться і сказала, що ноги моєї в її квартирі більше не буде. Я попередила, що вона має рівно три тижні на закінчення ремонту, інакше їй доведеться переїхати в не відремонтовану квартиру.
Анна Петрівна почали шукати підтримку сина, але він на моїй стороні. А ще я заявила, що більше нічого в її квартирі не робитиму. Я вже забула, що таке висипатися у свій вихідний.
Свекруха на нас із чоловіком образилася, але ніби погодилася звернутися до послуг ремонтних бригад. Побачимо, що буде далі, але в її квартиру робити ремонт я більше не піду.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
