fbpx
Життєві історії
Першого онука своїх дітей вигляділа я, а коли донька подзвонила і сказала, що чекає другу дитину, то я вже так і сказала їм прямо, щоб на мене не розраховували, бо я ще молода і хочу заміж. Чую, що зять там доньці підказує: “Вона зовсім совість втратила.” А потім мені зателефонувала сваха

«Мамо, посидь зі своїми онуками, май совість, ти ж їх рідна бабуся!» – ось такі слова я все частіше чую від своєї рідної дочки останнім часом, і ці прохання мене, чесно кажучи, останнім часом все більше засмучують. Ні, не внуки, а ці слова.

Я не розумію чому, але моя рідна дочка, після того як має вже двох дітей, вважає мене зобов’язаною няньчитися з ними. Притому донька звертається до мене за допомогою не тоді, коли мені зручно, коли я маю час, а коли їй хочеться. Я маю совість, завжди погоджуюся, до не можу відмовити їй, а ось вона немає зовсім совісті. Донька на мене зовсім не зважає, таке враження, що вона забула, що в мене має бути і якесь своє особисте життя.

Так, я постійно просила доньку, що хочу внуків, і була ініціатором народження її першої дитини. Після того, як Марічка вийшла заміж, вона вже скоро сказала, що чекає дитину. Замість радості молодята щось швидко засмутилися: ось, мовляв, для себе пожити навіть не встигли.

Я тоді була дуже щасливою, коли цю новину почула і сказала, що я підтримаю їх і в усьому допомагатиму з дитиною.

Я навіть тоді не підозрювала, що ці слова мені потім згадуватимуться по 100 разів на тиждень.

Потім Марічка порадувала мене онуком, який постійно був на моїх руках. Дочка користувалася тим, що вони з чоловіком хочуть ще хоч трохи пожити для себе і заробити грошей, щоб впевненіше стати на ноги, адже після весілля вони цього зробити не встигли.

Я погоджувалася в усьому їм тоді допомагати з дитиною. Я все одно постійно вдома сиділа, працюю вже давно бухгалтером на дому, вже кілька років. Молодь жила тоді зі мною, і мені доводилося часто залишатися з маленьким онуком, адже якщо я дала слово – значить потрібно виконувати свою обіцянку, тим паче вони надіялися на мою допомогу.

Коли моєму онукові виповнилося 4 роки, дочка з сім’єю взяли житло в кредит. Я полегшено зітхнула, тому що якщо чесно – втомилася. Онука люблю, але ніякого особистого життя у мене на той час зовсім не було, своє життя я повністю підлаштувала під дітей. Я ще досить молода: мені ще й 50 немає, до того ж ще й самотня. Тільки самотність свою я хочу розділяти з чоловіком, а не з дітьми і внуками, яким вже через років 10 я буду непотрібна, вони забудуть про мене і житимуть своїм власним життям. Пора їм вже подорослішати і навчитися трохи справлятися без мене.

Але не прожили вони там і року на тій своїй квартирі, як дочка знову повідомила мені, що чекає дитину. Я відразу тоді попередила, щоб Марічка навіть не думала мені тепер онуків залишати на довго, коли їй цього хочеться, я або сама приїду, або до себе покличу, якщо у мене буде час. Є ще батьки мого зятя також, нехай до них возять трішки, а то лише на мене постійно надіяться. Але до них же далеко їхати – через все місто по пробках, а я зовсім поруч з ними живу, так їм я дуже зручна, виходить. Та й свати не так вже й цікавляться внуками своїми чомусь. Навіть коли внучка народилася, вони не приїхали на виписку, сказали що їм ніколи, мають якісь там свої невідкладні справи.

Як тільки дочка відгодувала дитину, то знову почалося все те, що було останні роки до цього: «Мамо, май совість посидь з дітьми, ми хочемо сходити в кіно, хоч трохи відпочити», і так далі. Щоразу у них свої якісь плани на відпочинок.

Я їм кажу: «Беріть дітей з собою або наймайте няню. Я тут причому? У мене побачення буде, я теж зайнята.» А Марічка моя щоразу ображається : «Тобі не соромно? Тобі якийсь чужий чоловік важливіший за рідних дітей та онуків?»

І постійно дочка мені говорить, що я думаю лише про себе, в такі немолоді роки живу лише своїм життям, думаю тільки про себе, замість того щоб думати про святе – про онуків. Поки вона соромила мене по телефону, то почула здалеку голос зятя: «Зовсім вже мати твоя совість втратила!». Це він так про мене говорить. Це хто їх нас совість втратив?

Ми після таких слів посперечалися. Через тиждень телефонує мені сваха: «Нам тут онуків привезли, ми їх взяли на вихідні, але ми ж з чоловіком в будні працюємо, а ти ні, і поруч одна живеш, так що не шукай собі виправдання там, допоможи дітям!». Це я не працюю? Незважаючи на мою роботу вдома, я числюся на двох фірмах, і мені іноді виїжджати туди треба по дзвінку.

Мене слова свахи засмутили, бо виходить мої діти забулися, що я мало не цілодобово сиділа з їх першою дитиною. Тепер я сказала, щоб на мене вони зовсім не розраховували. Бо скільки добра не роби, а про все хороше вони швидко забули. Тепер свати хороші, хоча ніколи нічим їм не допомогли, а я для своєї доньки залишилася поганою матір’ю. Ну як так можна?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page