Ми з чоловіком живемо не дуже багато, в міру своїх можливостей. Нам би вистачило, але рідня чоловіка з нас тягне гроші.
Мені ця ситуація дуже не подобається, та я просто не знаю, що робити.
Сестра мого чоловіка не дуже вдало вийшла заміж і тепер вона вважає, що їй має допомагати брат, тобто мій чоловік.
Я і сама бачу, що чоловік у зовиці так собі, нічого доброго, але ж вона добре бачила, за кого заміж виходила.
Свекруха зовиці їм віддала бабусину спадкову квартиру, але знаючи свого сина, відразу записала житло на онука.
Зі слів зовиці я зрозуміла, що її свекрусі, яка віддала їм квартиру, треба все життя працювати на сина та його родину, вона переконана, що це правильно.
– Ну вона ж його таким виховала! Ось тепер нехай і допомагає, – каже зовиця.
Чоловік її хоче жити що називається «на широку ногу», тому і набирає кредитів, які він потім віддати не може.
Але як я бачу, сестра мого чоловіка не далеко від свого чоловіка втекла, бо вважає, що жити треба тут і зараз, а не відкладати все до пенсії.
Вона мені постійно повторює, що їй теж хочеться, щоб у них вдома все красиво, як у нас.
Зовицю не цікавить, яким способом ми це заробили.
Нам, до речі, навіть ніхто квартиру, як їм не давав, ми все самі заробляли. Лише нещодавно з боргами за квартиру і машину розрахувалися.
Мама мого чоловіка теж доньку підтримує, каже, що краще вже такий чоловік, ніж ніякого. Та й дитина має батька.
Я нічого не маю проти, нехай собі живуть, аби лише нас не чіпали. Але на думку свекрухи, допомагати її дочці маємо ми з чоловіком.
До того ж, будь-якої допомоги вони не хочуть. Якось я принесла їй дитячі речі, з яких наш син уже виріс, зовиця їх брати не захотіла, бо вони вже ношені.
Виходить, я маю її дитині нове купувати? У мене є власний син, а в її сина є батьки.
Я після цього випадку речі стала віддавати своїм подругам, чиї хлопчики були молодші. Всі дякую говорили, жодна не відмовилася.
А на початку січня у сина зовиці день народження, то вона натякнула моєму чоловіку, що її син хоче планшет за шість тисяч гривень.
Я сказала, що проти, як на мене, цей подарунок занадто дорогий.
На даний момент ми ще й свекрусі допомагаємо, у неї пенсія невелика. Ми їй комуналку оплачуємо, і продукти час від часу купуємо.
Але продукти з холодильника свекрухи зникають за кілька днів. Не важко здогадатися, що все забирає собі зовиця.
Коли я їй зробила зауваження, вона стала виправдовуватись, що мама сама їй все дає, вона нічого не просить.
Після цього я зателефонувала свекрусі і кажу, мовляв, ми з чоловіком не будемо навіть намагатися Вам допомогти. Ми Вам допомагаємо, а утримувати Вашу дочку ми не збираємося.
А вона замість того, щоб з розумінням поставитися до ситуації, каже мені, що їй син допомагає, а не я! І вона має право розпоряджатися цією допомогою як сама вважатиме за потрібне.
– Старший брат міг би і добровільно допомагати молодшій сестрі, раз у неї таке складне життя!, – каже свекруха.
Після цього я вирішила серйозно поговорити з чоловіком. Я сказала, що готова давати його матері на комуналку три тисячі гривень в місяць і більше нічого.
Чоловік не був від цього в захваті, але в підсумку зі мною погодився. Допомагати мамі – це одне, а тягнути на собі ще й сім’ю сестри – це зовсім інше.
Першого числа прийшла до нас в гості зовиця, пробувала нас присоромити, що нам так добре живеться, в той час як вона і мама рахують кожну гривню.
Слухати її я не стала, у неї своє життя, у нас своє. Ми їй нічого не винні.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.