Уггі для квартири, кактусові ліси та чистота – перші враження українців, які переїхали за кордон, пише Газета.uа
1. Мексика.
Українка Ольга Левчук переїхала до Мексики у 2008 році:
“На новому місці все здавалося дуже незвичайним, незвичним. Уявлення про країну у мене були дуже примітивні, засновані на прочитаних в дитинстві книгах про культуру і писемності майя. Ще я знала, що звідси родом сомбреро і текіла. Ось, мабуть, і все.
Сюрпризом стали температурні відчуття в Енсенада: щоб зігрітися, потрібно вийти з дому. У наших краях на березі океану денна температура зазвичай + 20 взимку і + 25-30 влітку, але зимової ночі може бути і +4, а при нашій величезній вологості це відчувається майже як заморозки. Оскільки опалення немає, то в будинку зранку дуже холодно і незатишно.
Мексиканський штат Нижня Каліфорнія – горбиста кам’яниста пустеля і напівпустеля на березі Тихого океану, де ростуть кактусові ліси, а дощі зазвичай випадають кілька разів на рік в період з листопада по березень. Але тут по-своєму неймовірно красиво!”
2. Австралія.
Катерина Корнева, киянка, переїхала до Австралії через чоловіка. Вони познайомились в курортному місті Голд-Кост, провели разом 4 дні та через рік спілкування розписалися в Києві.
“Це був липень 2014 року. В Україні – розпал літа, за австралійськими мірками – глибока і на подив холодна зима. Тут специфічний клімат, до якого треба звикнути. Вдень на термометрі +17, але шквальний вітер пробирає до кісток. Вночі температура може опуститися до +7, а опалення в квартирах і будинках немає. На вулиці тепліше, ніж в будинку. Тому уггі тут, в першу чергу, взуття для будинку – щоб ноги не мерзли”
3. США.
Ніна Пашковська переїхала до Нью-Йорку з чоловіком. У США вони до переїду не були.
“Ми прилетіли напередодні Дня президента в лютому: моторошний холод, крижаний вітер і ні душі на вулиці. І при цьому, ми полюбили це місто практично моментально і беззастережно. Тут ти відразу відчуваєш себе в своїй тарілці, навіть стикаючись з чимось новим і незвичним – розумієш, що саме так і повинно бути. Перші два тижні ми, здебільшого, шукали житло і дивилися місто. До речі так, -10 в Нью Йорку гірше -20 в Києві, через високу вологість і вітер – покриваєшся інеєм, а твої кістки починають постукувати в унісон з зубами.”
4. Франція.
Олена Прокопець переїхала через роботу хлопця. Дівчина розповіла bit.ua. про життя у французькому місті Безансоні.
“Я опинилася в маленькому і чарівному Безансоні – місті на сході країни, недалеко від кордону з Швейцарією. Найбільш популярне питання про Безансоні – а це взагалі де? Я теж не мала не найменшого поняття. У провінції дійсно практично не говорять англійською. Знаючи десять ламаних фраз, маючи багату міміку і жести порозумітися вийде, але без знання мови досить складно.
Вразила тиша, спокій і практично повна відсутність людей на вулицях вечорами і в неділю (крім парків і деяких відкритих публічних місць, наприклад, ковзанки, басейну і т.д. Магазини, ресторани та інші заклади сфери послуг на вихідних закриті). Після галасливого Києва звикнути до практично абсолютної тиші було складно.”
5. Руанда.
Катерина Вінь розповідає про життя в африканському місті Кігалі. Її чоловіку запропонували роботу в Руанді – це і стало причиною еміграції.
“Коли літак починає приземлятися, відразу розумієш, що це зовсім не та Африка, яку ми собі уявляємо. Руанда – це не безлюдна пустеля і не дрімучі джунглі. Руанда – це країна тисячі пагорбів, що нагадують українську “полонину”, але з африканським акцентом.
Такої чистоти ми ще ніде не зустрічали. Доглянуті алеї, відсутність будь-якого сміття на тротуарах, хороші головні дороги без вибоїн і з яскравою розміткою.
Одним з найприємніших моментів було усвідомлення того, що середньостатистичний руандіец розмовляє на 3 мовах: французька, англійська, киньяруанда. Тому труднощів у спілкуванні взагалі ніяких не виникає і в повсякденному житті відчуваєш себе абсолютно комфортно.”
Читайте також: ВІД КВІТНЯ ПОЛЬЩА ЗАПРОВАДЖУЄ НОВУ СИСТЕМУ РЕЄСТРАЦІЇ НА ОТРИМАННЯ ВІЗ: ДОКЛАДНА ІНФОРМАЦІЯ
Популярні статті
- Станіслав нічого від мене не приховував, я знала і про дружину, і про дітей, і про те, що він досі одружений, але вважала це формальністю, принаймі, він сам так казав. Ми зустрічалися три роки, а потім я купила квартиру, і ми почали жити разом. У шлюбі у нас народилася донька, і я не знаю, що чоловік збирається дати нашій дитині, якщо він вже все віддав своїм старшим дітям
- Побувши майже рік за кордоном, сестра повернулася додому на свята. Спочатку говорила, що вже нікуди їхати не збирається, навіть роботу шукала, а потім раптом передумала. Вже перед самим від’їздом прийшла Люба до мене на серйозну розмову, але мій чоловік сказав, щоб я навіть не думала погоджуватися
- Минуло три роки і до мене приїхала колишня свекруха разом із свекром, стали просити мене, щоб я повернулася до чоловіка, бо інакше все може закінчитися дуже недобре. Свекор сказав, що купить нам квартиру, щоб ми жили окремо, і тоді мені не доведеться так багато працювати. Та я не впевнена, чи варто мені зараз погоджуватися на це
- Ще в грудні я пішла до нотаріуса і зробила заповіт, і двом своїм синам про це повідомила – нехай знають, що є документ. Тільки я їм ще не сказала, що спадщину я оформила лише на одного, а другий залишиться без нічого. На це в мене було ряд причин
- Син прийшов до нас і попросив 4 тисячі гривень, а я сказав, що не дам ні копійки. Ситуація мені не подобається, і треба щось змінювати, інакше син ніколи не подорослішає, а дружина вважає, що я вчинив неправильно