Я двічі заміжня жінка. У першому шлюбі народила дочку, але життя з першим чоловіком у мене зовсім не склалося і ми з ним розлучилися. Ми з колишнім чоловіком жили на орендованих квартирах, а після розлучення ми з дочкою переїхали в гуртожиток – кімнату мого діда. Він зійшовся з однією бабусею, поїхав жити до неї, і ось переписав на мене своє житло. Кімната крихітна, кухня і санвузол спільні з сусідами, але це було краще, ніж повертатися з дитиною до мами – вона у мене дуже сувора, а я не люблю жити під постійним контролем і вислуховувати її вічні претензії до мене.
Коли доньці виповнилося 5 років, я познайомилася з одним чоловіком на роботі. Ні, він не колега, а клієнт: недавно став спадкоємцем квартири і оформляв у нас папери. Я тимчасово працювала діловодом, влаштували по знайомству без освіти: розбирати і складати документи, копіювати їх і роздруковувати. Потім з начальником посварилась, я пішла з роботи, але суть не в цьому: просто особисте життя почало складатися у мене після того. Наречений в мене щиро закохався, та й мені він дуже подобався, якщо чесно говорити. А тут ще перспектива з житлом, правда, маленька двокімнатна квартира, але все ж! Заміж покликав, та ще й з дитиною, хороший варіант для мене на сьогоднішній день. Ми з донькою переїхали до нього, а кімнату в гуртожитку стали здавати в оренду.
Розписалися практично відразу після переїзду. Весілля не гуляли, хотіли з друзями в ресторані посидіти, а дитину на няню залишити, але у дочки температура піднялася, тому відзначили вдома вчотирьох зі свідками своїми. А туди всіх? Квартира невелика, і найголовніше – в ній не було ремонту, соромно когось запрошувати людей у таку стару обстановку. Ось через цей ремонт і почалася вся наша не дуже хороша історія. Я на той час влаштувалася на роботу в супермаркет, чоловік теж працює, плюс ще дохід зі здачі моєї кімнати в оренду і плюс аліменти на дочку. На життя цілком вистачає навіть жити стали зовсім непогано. Чоловік вирішив робити ремонт. Але я йому запропонувала інший варіант: «Давай продамо мою кімнату, твою квартиру і візьмемо щось побільше, в новобудові? Або навіть трохи з кредитом трикімнатну?» Але він не підтримав цю ідею.
Його пояснення, в тому, що Степан не хоче нічого міняти, було просте: «Це нормально, що у кожного є свій кут. Тим більше в наш загальний дохід йде оренда від гуртожитку. Та й квартира від батьків мені дорога як пам’ять. Я не збираюся з тобою розлучатися, але я думаю, поки нам двокімнатної квартири на трьох людей цілком вистачає! Тому давай будемо робити ремонт!» Я йому сказала: «Роби тоді, добре! Але на мене і на мої фінанси навіть не розраховуй! Це не моє житло, я не знаю, як у нас може скластися життя, я зараз вкладу в твою двокімнатну квартиру свої гроші, а потім ти нас виженеш!» Ну хіба не логічно? Хіба я не права?
Він дуже образився, промовчав, почав робити ремонт у всій квартирі. Так, на їжу і рахунки ми складаємося обоє, але залишилися свої доходи я відкладаю по трішки, а він платить за ремонт. Поруч з нашим супермаркетом є великий будівельний магазин, і він просить іноді купити якісь дрібниці: запчастини до сантехніки, фарбу тощо. Я погоджуюся, але з умовами, що він відразу поверне мені гроші. Іноді мені стає трохи соромно за це: наприклад, кімнату моєї дочки він робить дуже мило і по-дівочому затишно. Совість гризе, але я стою на своєму, хоча мене навіть моя мати дорікає в такій бездушність – каже, що чоловік хороший, жити будете, а ти ведеш себе так не по-людськи. Може дійсно я не права, як мені правильно вчинити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
