Звісно, не подумайте про мене нічого такого, я не така вже й недобра людина, яка все тримає в стерильності, але мене мої мама й тато привчили до елементарного порядку в своїй оселі.
Речі – на поличку постійно потрібно класти, брудне – помити і випрати, негарне – протерти і привести до ладу. За таким же принципом я виховувала свою молодшу сестру, коли ми з нею жили разом в одній кімнаті.
Так склалося наше життя, що я полюбила порядок і затишок в домі ще з самого дитинства.
Остапа свого я щиро покохала відразу ще після нашого знайомства. Він – молодший син власних батьків з багатодітної сім’ї. Старші діти, його брати і сестри вже роз’їхалися, хтось вже має свої сім’ї, а Остап мій жив з мамою й татом.
На перших порах в якості нареченого він приїжджав до мене, а потім, вже коли вирішили одружитися, він привіз мене в свою трикімнатну квартиру.
Я коли ввійшла перший раз до Остапа в квартиру, була дуже здивована, м’яко кажучи.
В них вже немає зовсім малих дітей, але в тій квартирі не було зовсім порядку, скрізь лише бруд та пил. Все валяється по квартирі, кухня дуже жирна, підлога якась чорна, гора брудного посуду на кухні, стільки ганчірок непотрібних навколо розкидані – важко дивитися на це.
Але найгірше – це запах, який я там відчувала весь час. У них ще живе два кота, за якими ніхто так, як належить, не прибирає. Ніколи б не подумала, правду кажучи, що повернуся сюди в якості другої господині.
Батько Остапа був на роботі, а по квартирі ходила лише мама мого майбутнього чоловіка, в старому вицвілому халаті, з нерозчесаним волоссям.
Нічого недоброго сказати не можу – вона привітна жінка, вечерю готувала до приходу свого чоловіка, потім нас за стіл посадили для знайомства. Їжа була занадто буденна та проста: картопелька, сальце, оселедець, котлетки. До речі, я майже не їла – цуралася, апетиту на то зовсім не було в мене.
Але переїхати до батьків чоловіка після нашого скромного весільного вечора все ж нам довелося. У нас було жити ніде: стандартна маленька двокімнатна квартира, в одній кімнаті жили мої батьки, в іншій – моя сестра, а у свекрів простора трикімнатна квартира, в якій лише вони одні й жили.
У моєму місті мене нічого не тримає – я студентка-заочниця, а от чоловікові кидати роботу не можна, тим більше вона так близько до будинку його.
Але Остап мій початківець, кар’єра лише починається, тому наймана квартира нам поки не по кишені. Розрахували, що приблизно через рік, а, можливо, трішки раніше, ми вже зможемо взяти власне житло в кредит і у нас буде власний дах над головою, за яке ми по трішки виплачуватимемо гроші.
Нічого не поробиш, треба було закатати рукави та братися за прибирання в їх квартирі. Свекруха моя, постійно працює позмінно, і тому я дочекалася, коли батьки Остапа будуть на роботі і вирішила зробити їм сюрприз.
За один день це було зробити, зрозуміло, неможливо, але кухня та санвузол блищали.
Але сюрприз чомусь був не дуже приємний для них – мене трохи похвалили, але тут же почалися якісь незрозумілі претензії: ніхто не міг знайти що і де лежить, усі шукали свої речі, відповідно, злилися на мене за це.
До того ж я повикидати все не потрібне, на мій погляд: тріснуті пляшечки якісь та баночки, рушники-лахміття. Цього мені теж свекри не вибачили, а особливо свекруха.
Це було наше перше таке серйозне непорозуміння. Мене попросили “не лізти до чужих речей, до яких я не маю жодного відношення”.
Мовляв – хочеш, дотримуйся в своїй кімнаті порядок, що, до речі, я так й роблю. Мені так прикро було від всього тоді, адже я дуже старалася.
Остап вмовляв все забути, а батьки його навіть не вибачилися після того. До того ж через дві доби на кухні знову був безлад. Тепер я нам з чоловіком готую окремо, мию лише свої тарілки та каструлі, купила електрочайник в свою кімнату для чаю-кави.
А от друге непорозуміння у нас було вже через котів. Я їх не пускаю в нашу кімнату, щоб там хоч було провітрено, але якось виходити в ванну і в туалет потрібно.
Мене аж розчарувало повністю, коли я мила їх лотки та прибирала скрізь купки. Потім сказала матері Остапа, що так не можна, потрібно з цим щось робити. Але свекруха була незадоволена, сказала, що вони в себе вдома вже якось розберуться самі, як і раніше розбиралися без мене.
Нехай вдома все смердить, але котики повинні жити так, як звикли і крапка. І Остап теж такої ж думки, як його батьки.
Один раз я, добре подумавши, вирішила підійти до ситуації хитро. Щось розговорилася зі свекрухою про домашнє господарство. Стала їй розповідати, які та для чого краще купувати засоби, так щоб особливо не перетрудитися під час прибирання.
Мати чоловіка слухала мене байдуже і сказала спокійно: “Яйце курку не вчить!”
Не знаю вже, що на мене тоді найшло, але я вже не хотіла мовчати: “Ну потрібно ж колись прибирати це все. У вас же все жирне та брудне, купа ганчірок скрізь, не пройти і гостей не покликати!” А вона образилася на мене за це.
Після того ось уже минуло 4 місяці, як я в них живу. Я не знаю, як всіх привчити хоча б до елементарного порядку, як в усіх людей.
Байдуже вже, що ремонт востаннє був в 90-х роках, що меблі того ж доісторичного століття, але я втомилася в кухні готувати в гумових рукавичках постійно.
Я сиджу зараз вдома, тому що багато займаюся навчанням, намагаюся не виходити з кімнати, але якщо виходжу – лише засмучуюся, коли все бачу.
Можливо підкажете спосіб – як привчити дорослих людей елементарним правилам чистоти, щоб кожна спроба не закінчувалася непорозумінням? Не можу більше на все це дивитися. І вдіяти нічого не можу. А грошей зараз ні на оренду, ні на власне житло немає.
Ну невже нормально так жити?
Фото ілюстративне.
