fbpx
Життєві історії
Перша дружина мого чоловіка Івана знайшла собі іншого, довго вона з ним листувалася, а потім цей чоловік приїхав за нею в наше місто: мовляв, розлучайся, я тебе з дочками до себе заберу, будемо разом добре жити. Мій іван сумував, але моя свекруха сказала, що розлучатися потрібно розумно, а вона мудра жінка. Мати мого чоловіка дуже вплинула на наше сімейне життя

Якщо ось так просто дивитися правді в вічі, то моя свекруха дивовижна та рідкісна людина. Про неї поганого я нічого не можу сказати: вона дуже добра, усміхнена, гостинна, любить і шкодує буквально всіх, кого лише може: від маленьких дітей до безпорадних літніх людей.

Енергія матері мого чоловіка нескінченна: рано встає, пізно лягає, ніколи не сидить вона без діла жодної хвилини, хоч і сама вона вже давно на пенсії. Вона – лікар, завжди готова прибігти на допомогу до будь-кого, хто попросить, ніколи грошей не бере за огляд, ніколи нікому не відмовляє.

Загалом – хороша людина, більше нічого мені сказати.

Але справа в іншому. Колись мій чоловік Іван був одружений. У першому шлюбі у нього з’явилося дві доньки, різниця у їхньому віці лише один рік. Але дружина його зрадила: знайшла собі іншого чоловіка, довго вона з ним листувалася, а потім цей чоловік приїхав за нею в наше місто: мовляв, розлучайся, я тебе з дочками до себе заберу, будемо разом добре жити.

Була тоді велика суперечка, мій чоловік хвилювався за своїх рідних дочок, що вони будуть далеко від нього. Його можна зрозуміти, адже він їх батько. Але мудра свекруха, мати мого Івана, тоді так вміло всіх заспокоїла, сказала, що навіть розлучатися потрібно з розумом, все робити по-людськи, тим паче, що діти ні в чому не винні, і вони не мають відчувати якогось негативу між батьками, діти мають вірити, що все в сім’ї добре та мирно, навіть, якщо батьки разом не живуть.

Свекруха тоді ж твердо сказала своєму синові, що зараз є всі засоби відеозв’язку, будеш дочок хоч кожен день бачити, а втримати дружину в сім’ї він все одно вже не зможе.

А потім мій чоловік зустрів мене і ми одружилися з Іваном. Я подарувала йому двійнят: дівчинку з хлопчиком. Чесно кажучи, я ревнувала, що чоловік часто спілкується зі своїми дочками по скайпу, ну ось якесь почуття неприємне, я завжди виходила в цей час з кімнати, мені не хотілося бачити, як він щебече зі своїми дітьми. Можливо, мене хтось засудить, але, думаю, більшість людей мене зрозуміють.

А потім цікавість узяла верх над усім: стала спостерігати, як спілкуються з чоловіком його дівчатка. Чесно кажучи, мені це дуже не сподобалося, вони дуже невиховані: сперечаються між собою, постійно у них там якісь непорозуміння, до дорослих жодної поваги не мають.

Якщо я, випадково, з’являлася на відео під час їх розмови, дівчатка шепотілися, гримасували і хихикали. Мені було ну якось дуже добре видно, що вони кепкують саме з мене. Напевно їм мама вдома щось про мене розповідала, та, судячи з усього, щось не дуже хороше, бо привітними до мене вони не були ніколи, а швидше навпаки.

Зараз моїм дітям вже 4 роки, свекруха з трьох років бере їх влітку на свою дачу, а також дітей моєї зовиці, і все було досі добре.

Але недавно сталося щось не зовсім хороше та приємне мені. Перша дружина мого чоловіка розлучилася зі своїм другим чоловіком і збирається їхати жити назад до нашого міста, у неї тут квартира і батьки її тут живуть. Свекруха моя відразу зраділа, якась радісна ходить постійно, натхненна:

– Ну ось, вже літо, буду всіх своїх онуків забирати на все літо на свою дачу. Їм там всім разом буде весело та цікаво! на дачі свіже повітря, фрукти та ягоди.

Я аж засмутилася. Свекруха це помітила, все зрозуміла і каже:

– Ти вже не ображайся, дочко, на мене вже так, будь ласка, діти ж не винні в тому, що так сталося і їх батьки тепер не живуть разом, я ж не можу відректися від будь-якого свого онука, адже вони мені всі рідні!

Я все розумію, але і мене зрозуміти можна – я не хочу цього спілкування, воно для моїх дітей не принесе жодного позитиву!

Мої ревнощі до дітей від першої дружини – це вторинне. Я навіть не проти, якщо чоловік буде зустрічатися з дівчатками десь окремо від нас. Але їх невихованість не дає мені спокою. Одній вже майже десять років, інший дев’ять, а поводяться як продавчині з базару, ну от чесно, вони саме так себе і ведуть.

Мої діти ще маленькі зовсім, причому дуже тихі та спокійні, я намагалася їх гарно виховувати завжди, і я хвилююся, що їх будуть вчити чомусь недоброму у тих дітей, вони матимуть поганий приклад.

Бабуся не завжди може встежити за кожним, вона тільки відвернеться, і ці дві дівчатка можуть зробити що завгодно, тим паче я не думаю, що вони слухатимуться її. А ще навчити поганим словам, які вони постійно говорять і кажуть, що мама їм зауваження за них не робить.

Загалом, відчуваю, що на це літо я не віддам дітей до їх бабусі, як це робила завжди. Або за умови, що розділимо цю відпустку навпіл – спочатку одні, потім інші. Очікую, що скаже на це свекруха та мій Іван, вони можуть мене не зрозуміти, образитися, але псувати виховання своїх дітей цими дівчатами я теж не дам.

Загалом, ця особа все життя нам зараз псує, у нас все так добре було. А зараз її покинув чоловік, якому набридло забезпечувати її з двома дітьми малими і чужими. Я хвилююся, що вона знову захоче повернути мого чоловіка. Жила б там собі, в своєму місті, так ні – вона сюди їде не зрозуміло для чого. У мене слів не вистачає, щоб все це описати. Я не знаю, що мені робити далі. Хіба це так добре?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page