fbpx
Життєві історії
Переїхала я до Олексія в суботу ввечері. В неділю вранці задзвонив телефон і Олексій дав мені слухавку – дзвонила його мама. Після розмови з нею, я написала йому список і Олексій пішов в найближчий продуктовий магазин. А я тим часом зібрала свої речі і пішла від нього

З Олексієм ми познайомилися на вечірці у друзів. Він відразу звернув на мене увагу, ми проговорили цілий вечір. Вкінці ми обмінялися контактами, домовилися сходити куди-небудь у вільний час. Через кілька днів він зателефонував і запропонував сходити в кафе. Я погодилася, так як чекала його дзвінка, бо хлопець теж мені дуже сподобався.

На зустріч Олексій прийшов з квітами і в костюмі з краваткою. Я ще розсміялася і запитала: «До чого такий офіціоз». Він трохи зніяковів, але незабаром ми вже невимушено розмовляли і обговорювали літературу, музику, мистецтво. Він жодного разу не згадав свою сім’ю, взагалі мені здалося, що він уникав цієї теми.

Того вечора я повернулася додому з приємними враженнями. Потім почалися подарунки і залицяння. Олексій мені подобався, а я подобалася йому. Ми почали зустрічатися. Незабаром ми вирішили з’їхатися. Зрозумівши, що нам подобається спільне проведення часу ми вирішили пожити разом. Я взяла необхідні речі і приїхала до нього додому. Розклала все по місцях, навіть прибрала в кімнаті.

Квартира була не дуже велика, однокімнатна. «Ніде буде усамітнитися і поміркувати про життя» – сумно подумала я. У своїй квартирі я звикла до того, що можу спокійно посидіти в тиші. Подивитися кіно і ніхто мене не став би відволікати. «Тут же доведеться ділити все навпіл» – думала я.

Переїхала я до Олексія в суботу ввечері. Мені зручно було зробити це у вихідний день. Плюс до всього можна було відіспатися на наступний день на новому місці. В неділю вранці задзвонив телефон і Олексій дав мені слухавку – дзвонила його мама.

Я сонна, не зовсім розуміючи, що відбувається подивилася на нього. Хлопець простягав мені свій телефон. «Мама дзвонить» – промовив він. Не зовсім розуміючи чия це мама, я взяла телефон. «Привіт, чого це ти ще спиш?» – пролунав у слухавці незнайомий жіночий голос. «Вставай, пора Олексію сніданок готувати. Адже він голодний».

Я не знала що на це відповісти. Пробубонівши щось в слухавку, я дивилася на Олексія. Але він був незворушний, наче для нього ця подія була цілком нормальною. Тоді я зробила вигляд, що нічого не сталося і попросила Олексія збігати в магазин за продуктами, щоб я змогла приготувати йому смачний сніданок.

Я написала йому список і Олексій пішов з ним в найближчий продуктовий магазин. Список я склала так, щоб він довше перебував у магазині намагаючись знайти потрібний пункт. Сама в цей час схопила свою сумку, запхнула туди всі речі, що вчора привезла і, зачинивши за собою двері, поїхала додому. Через хвилин сорок він подзвонив мені. Я скинула дзвінок. Потім ще кілька разів.

Я все також не відповідала. Прийшло повідомлення: «Ти де?». На нього я теж не відповіла. Незабаром я була вже вдома. Зачинила за собою двері і завалилась спати. Олексій ще кілька днів телефонував мені, писав, а потім все зрозумів і залишив мене в спокої. Принаймні, я сподіваюся що зрозумів.

Подруги дорікали мені, говорили, що він хороший хлопець, з квартирою і що його можна було змінити. Але я вважаю, що дорослу людину вже не можна змінити. У будь-якому випадку він буде слухати маму, а не мене. Так що думаю, що я правильно поступила, все життя жити за вказівками його мами я не хочу.

Фото ілюстративне – hilfetelefon.

facebook