fbpx
Життєві історії
Переконувати мою сваху – марна справа. Вона нашим дітям на весіллі при всіх гостях квартиру подарувала, але за документами – власницею залишається вона. Наші діти не захотіли так жити, і я їх розумію

– І що вони собі тільки думають? Як вони не розуміють, що своє краще, ніж у чужих людей кут знімати! – телефонує мені Анна.

– Не потрібна нам ця квартира, ми краще знімати будемо! – в один голос просять передати Анні дочка з зятем.

І все через мене. Між собою не спілкуються, образилися всі. Анна – за те, що діти подаровану квартиру діти відкинули. Діти – за те, що Анна до них лізе постійно.

Квартира ніби і подарована, але на словах: «Живіть, діти!». Офіційна господиня – сваха, переоформляти нічого не стала, сказала: «А раптом розлучення?» Але Марина з Олексієм і тому були раді, стали до переїзду готуватися, пораділи, що оренду платити більше не доведеться.

Речі перевезли, біля під’їзду вивантажили, піднімати почали. І сюрприз – Анна під’їхала, щоб допомогти. І відразу почала командувати:

– Диван не чіпайте, він нормальний. Не знаю, куди ліжко поставите, забирайте назад, його нема куди ставити! Я білизну привезла. Марино, квартиру нею спочатку помити треба. Приготували б все спочатку, але потім вже речі перевозили. Все не як у людей.

Діти довго думати не стали – в той же час ключі свасі віддали, речі назад завантажили і повернулися на знімну квартиру, ледве-ледве господиню умовивши договір з ними продовжити. А сваха так і залишилася там, в квартирі, зі старим диваном і пляшкою «Білизни».

– Знаєш, мамо, не треба нам таких подарунків. Якщо вже ми ще навіть там жити не почали, а Анна Дмитрівна вже так господарювати і вказувати почала, то що далі б було? Ми краще самі. Назбираємо, кредит візьмемо, зате самі собі господарі, – підсумувала дочка свою розповідь про спробу заїхати в «подаровану» квартиру.

Анна образилася: погребували її таким щедрим подарунком! А вона від серця відірвала, квартирантів вигнала, ключі з пошаною на весіллі при всьому чесному народі піднесла.

– Як тепер людям в очі дивитися? Що скажуть? «Подарувала, і не додарувала, якщо молодята на зніманні живуть». Нехай назад їдуть! – гнівалась Анна.

Марина з Олексієм вперлися: була б їх квартира – ніхто б не прийшов і не почав командувати. Так нехай навіть на словах їх – все одно нічого лізти, самі розберуться. А зараз вже все, їм одного разу вистачило, не треба їм більше ніяких подарованих квартир.

Ще Анна на принцип пішла: дітей квартира і крапка! І не її справа, що вони там не живуть. Пустує житлоплощу, а борги накопичуються. Показання ніхто не передає, вважають, що це нормально.

– Мамо, Анна Дмитрівна вимагає, щоб ми квартплату платили. Як до неї достукатися, що ми не зобов’язані? Так у нас навіть ключів немає! – прийшла радитися Марина.

– Візьми чоловіка, поїдьте з ним до Анни, поговоріть.

З’їздили. І аргументом з відсутністю ключів скористалися. Розмови не вийшло: сваха їм в руки платіжки пхала, та оплати вимагала. Стало ще гірше.

Діти додому повернулися, так до них увечері кур’єр приїхав, ключі від «подарованої» квартири привіз.

– Ну не хочуть діти в ній жити. Здай ти її! – запропонувала я Анні.

– Ні! Їх квартира – нехай самі і здають. Мені головне, щоб вчасно платили за світло та інше.

– Анно, не переймайся. Накопичиться заборгованість, з тебе питати будуть, ще пеню нарахують. Квартира на тебе оформлена. Ти не гарячкуй, заспокойся. Треба буде – самі попросять: «Так і так, пустіть пожити, будь ласка». До чого все ускладнювати? – але з моєї промови сваха почула одне: що квартира на неї оформлена.

– О, так ви з Мариною заодно? Це в чуже вона йти не хоче, а в своє піде? Не вийде! Не буду нічого нікому відписувати! – розсердилася сваха, хоча ніхто про таке навіть не просив.

Зрозуміло, що розмовляти з нею марно – нікого не чує, сама собі на умі. Я за дітей переживаю: накопичать вони борг, хто платити буде?

А взагалі, цікава у неї позиція: каже, якщо захочуть, то нехай «свою» квартиру здадуть. А сама не дозволила їм диван викинути. Квартиру ніби як і подарувала, але житлоплоща її. А борги за комуналку – Марини та Олексія, хоча вони там жодного дня не прожили. Чим більше сваху слухаю, тим більше дітей розумію.

Фото ілюстративне – sdelano.

You cannot copy content of this page