Антоніна рано пізнала смак самотності. Батька вона майже не пам’ятала, а маму втратила, коли була на останньому курсі інституту. Це був виснажливий час: написання диплома, безсонні ночі та порожнеча в хаті, де ще зовсім недавно пахло маминим пирогом із яблуками. Єдиною опорою для неї став Кирило — її однокурсник. Вони були разом ще з третього курсу, і його родина стала для Тоні справжнім прихистком.
Батьки Кирила, Ганна Степанівна та Сергій Дмитрович, прийняли дівчину з відкритим серцем. Вони знали її маму, поважали їхню родину і з нетерпінням чекали, коли діти отримають дипломи, щоб зіграти весілля.
Свято було тихим. Тоні дуже бракувало маминого погляду в ту мить, коли вона одягала фату. Але в пам’яті назавжди закарбувалася мамина порада, дана ще за життя: «Донечко, перш ніж ставати до рушника, подбай про своє здоров’я. Сходи до лікарів, перевірся».
Тоня розуміла, чому мама так хвилювалася. У дитинстві дівчинка сильно травмувалася під час зимових розваг на крижаній гірці. Лікування було довгим, і лікарі тоді попереджали, що це може відгукнутися в майбутньому, коли прийде час ставати матір’ю. Вона пройшла обстеження, як і просила мама. Проте результати були невтішними: лікарі не давали жодних гарантій, залишаючи лише крихітну надію на диво.
Перед весіллям Антоніна вирішила бути чесною. Спершу вона довірилася майбутній свекрусі. Ганна Степанівна вислухала, замислилася і по-материнськи обняла дівчину: — Якщо є хоч один шанс, не клич біду раніше часу. Я сама обережно поговорю з Кирилом.
Того вечора Кирило прийшов додому сам не свій. Він був пригнічений, і в його очах Тоня побачила страх. — Я дуже хочу справжню родину, Тоню. Щоб дитячий сміх у хаті був… А якщо не вийде? Хіба ми зможемо бути щасливими без цього?
Антоніна відчула, як серце стиснулося від болю. Вона тихо відповіла, що вибір за ним, але вона готова спробувати все можливе, аби це диво сталося. Адже він був її першим і єдиним коханням.
Минув рік, потім другий. У їхній оселі панувала затишна, але тривожна тиша. Позитивного результату не було. Ганна Степанівна переживала не менше за невістку, яку щиро встигла полюбити. Свекри навіть допомогли Тоні поїхати до одного з відомих бальнеологічних санаторіїв на захід країни, де практикували спеціальні оздоровчі програми для жінок. Вони вірили, що цілющі води та спокій допоможуть.
Але час минав, а надія танула. Тоня почала впадати у відчай. Кирило намагався підтримувати її, проте в їхніх стосунках з’явилася тріщина. Він не звинувачував її вголос, але його мовчання було важчим за будь-які докори. Коли Тоня заговорила про можливість всиновлення, Кирило був категоричним: — Я не зможу любити чужу дитину як свою. Розумієш, Тоню, я не хочу бути нещирим батьком. Це було б несправедливо до малюка.
Його батьки, хоч і жаліли Тоню, цього разу підтримали сина. Вони вважали, що дитина повинна рости в безумовній любові, а не бути засобом для порятунку шлюбу.
Тоня бачила, як Кирило мучиться, і сама запропонувала розлучення. Вона любила його настільки, що була готова відпустити, аби він знайшов те, чого вона не могла йому дати. — Йди, Кириле. Ти молодий, ти заслуговуєш на те, щоб тримати на руках власного сина.
Він пішов не одразу. Але коли в їхній відділ прийшла нова співробітниця Наталя — енергійна та усміхнена — він відчув, що життя дає йому другий шанс. Розмова про остаточне розставання була болісною. Кирило почувався зрадником, але Тоня, стримуючи сльози, заспокоїла його: — У кожного свій шлях. Не карай себе, я не тримаю зла.
Того вечора Ганна Степанівна та Сергій Дмитрович прийшли до неї з гостинцями. Вони плакали разом із нею. — Пробач нам, Тонечко, що не втримали його. Він приходив до нас, мучився, ми боялися, що він зовсім зламається. Ти для нас завжди будеш як рідна донька, що б не сталося.
Розлучили їх швидко. Майно не ділили — Тоня залишилася у своїй батьківській квартирі, а Кирило почав будувати життя з Наталею. Невдовзі Антоніна теж зустріла чоловіка. Вадим був доброю людиною, оточив її турботою, дарував квіти й намагався вгадати кожне бажання. Але Тоня не могла відповісти йому тим самим.
Їй снився Кирило. У снах він завжди був сумним, простягав до неї руки, але якась невидима стіна не давала їм торкнутися одне одного. Вона намагалася бути хорошою дружиною для Вадима, але серце не обманеш.
Якось взимку Тоня сильно застудилася. Температура була під сорок, вона марила. Вадим усю ніч не відходив від неї, міняв пов’язки на лобі. А коли вона одужала, він сказав із сумом у голосі: — Тієї ночі ти весь час кликала його. Хапала мене за руки й благала Кирила не йти. Ти досі його любиш, правда?
Тоня не стала брехати. — Так. Пробач мені, Вадиме. Я намагалася, але я однолюбка. Не можу я будувати щастя, коли душа в іншому місці. Вона пішла від нього, залишившись одна. А незабаром дізналася, що у Кирила народився син. Це було наче останній цвях у труну її минулого життя. Біль був майже фізичним, але вона змусила себе прийняти це: він отримав те, про що мріяв.
Минуло три роки. Тоня жила роботою і рідкісними зустрічами з колишніми свекрами. Вони, як і обіцяли, не забували її. Розповідали, що Наталя — господиня непогана, але до них ставиться прохолодно, тримає дистанцію. А от онука, маленького Дениска, вони просто обожнювали.
На тридцятиріччя Тоні несподівано зателефонував Кирило. Просто привітати. Розмова була короткою, формальною, але Тоня після неї довго не могла заспокоїтися.
А через рік прийшла біда. Ганна Степанівна зателефонувала в сльозах: Наталя важко захворіла. Лікарі робили все можливе, але хвороба виявилася сильнішою. Антоніна місця собі не знала від переживань. Коли Наталі не стало, Тоня прийшла на прощання. Вона стояла осторонь, ховаючи очі під чорною хусткою. Ганна Степанівна підійшла, мовчки обняла її за плечі: — Дякую, дитино, що прийшла. В тобі немає ні краплі гіркоти, лише світло.
Кирило тоді її навіть не помітив. Він був розбитий горем. Лише за кілька місяців він попросився в гості. Коли Тоня відчинила двері, вона ледь впізнала його. Змарнілий, із сивиною на скронях, він виглядав набагато старшим за свої роки.
Вони довго сиділи на кухні. — Чому ти досі сама? — запитав він тихо. — Бо люблю тебе. Іншого не треба, — відповіла вона без жодних вагань. Кирило вперше на її пам’яті закрив обличчя руками й заплакав. Це були сльози людини, яка нарешті знайшла берег після довгого шторму.
— Ходімо до батьків, — сказав він згодом. — Там Дениско. Треба його забирати.
Хлопчик був дуже схожий на Кирила, але дитина була замкнутою. Втрата матері в такому ніжному віці залишила глибокий слід. Тоня не намагалася одразу стати йому рідною, вона просто була поруч — спокійна, терпляча й тепла. Їхні прогулянки вихідними стали традицією.
Згодом Ганна Степанівна зізналася Тоні: — Він хоче просити тебе повернутися, але дуже боїться, що ти не пробачиш йому минулого. Йому важко, і малюк страждає без жіночої ласки.
Антоніна не чекала офіційних пропозицій. Вона сама зателефонувала Кирилу: — Повертайтеся додому. Я чекаю на вас обох.
Початок спільного життя був непростим. Кирило був закритим, а Тоні доводилося щодня завойовувати довіру маленької людини, яка вже встигла пізнати біль втрати. Вона вчилася бути мамою для дитини, яку не народжувала, але яку прийняла всією душею.
Перелом стався в день її народження. Маленький Дениско підійшов до неї й несміливо протягнув аркуш паперу. Там був дитячий малюнок: троє людей тримаються за руки під яскравим жовтим сонечком. А зверху невпевненими літерами було виведено слово «Мама».
Тоня розплакалася. Вона притиснула малюка до себе й прошепотіла: — Твоя мама з небес усміхається нам. Вона знає, що ти в добрих руках. А я буду любити тебе за двох. Ти мій син, рідний і назавжди.
З того дня в їхній оселі оселилося справжнє щастя. Кирило «відтанув», знову став тим ніжним і дбайливим чоловіком, якого вона колись покохала. Антоніна отримала все, про що мріяла в довгі роки самотності: коханого чоловіка та дитину, яка стала її сенсом.
Вона не була надто релігійною, але іноді заходила до старої церкви на околиці. Там вона ставила свічку за упокій душі жінки, яка пішла занадто рано, але залишила після себе життя — сина, який тепер називав Тоню мамою, і чоловіка, який нарешті зрозумів ціну справжньої вірності.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
