Минулого тижня приїхав мій рідний старший брат з Києва.
Як він вміє робити, навіз нашим батькам всякої всячини, одягу якогось модного, татові нашому якийсь спортивний костюм модний та дорогий.
Мама накрила великий стіл, перед цим днів два готувала різні страви, які любить Микола. Весь час вона пританцьовувала біля дружини його, все найкраще пропонувала їй та подавала сама.
Наступного дня Микола з дружиною стали їздити по усіх наших родичах, які близько живуть, де їх все розпитували, ними захоплювалися і щедро пригощали усім.
В нашій хаті, одним словом, цей тиждень було справжнє свято, мама й тато щасливі бавилися зі столичними онуками, мама з ранку до вечора щось пекла і тушкувала, не скаржачись на самопочуття, що досить часто буває.
Коли Микола з дружиною та дітьми збиралися додому, батько дістав великий конверт та вручив ніби непомітно Миколі гроші.
Всі розпрощалися, натішилися братом з його сім’єю, мама напакувала в сумки ледь не пів свині, багато сиру та сметани, молока і яєць на Великдень, адже святкувати Микола поїде до тещі.
Брат поїхав від нас.
А вже того вечора, коли брат поїхав, мама згадала, що в неї тиск, просила мою дружину Олену подати їй теплого чаю з м’ятою та зварила узвар
Тато сказав, щоб я дістав картоплю, щоб вона трішки проросла, бо після Великодня будемо садити город, а він вже в літах, то маю це зробити я.
Олена варила мамі узвар, я дістав картоплю і так сумно мені на душі стало.
Останніх років 10 з дружиною та своїми двома синами живу з моїми мамою й татом в одній хаті. Мама вже давно по господарству нічого не робить, важко їй, тато також.
Вони обоє саме з тих людей, що дуже шанують себе. Як лише вийшли на пенсію, відразу стали себе шанувати, мама лишній раз на город не вийде, бо вдень сонце пече, а ввечері комарі, втомлюється швидко.
Ми з Оленою все робимо по господарству. Микола приїжджає в село до батьків зрідка, тоді батьки наче самі не свої, оживають, забувають, що їх щось турбує, літають навколо його сім’ї. Але брат ні на город носгою жодного разу не ступив, ні в хлів не зайшов – робота вся по господарству на мені.
Я розумію, що я з батьками живу в одному обійсті, то й все роблю, але ж це ж і його мама й батько – міг би допомогти, адже коли їде, то місця вільного в машині немає, все запаковано продуктами домашніми, ще й гроші батьки стараються дати, що з пенсії своєї відкладуть.
З кожним роком я вже більше розумію, що я зробив велику помилку, що залишився жити з батьками свого часу.
Чомусь в житті буває так, що завжди дорога людина та, яка далеко, а та, яка близько, яка все робить і допомагає в усьому та ніколи чомусь не цінується.
Можливо мені варто покинути батьків, придбати хату в селі і жити своїм життям? Але зараз грошей таких у нас немає, часи складні, заробити важко, та й в цю хату і обійстя ми з Оленою стільки грошей та праці вклали, що й не передати.
Дуже хочу почути пораду. Що мені зараз робити, щоб виправити помилку, яку зробив багато років тому, коли залишився у батьків?
Фото ілюстративне.
