Віра вийшла заміж за Олександра з любові. Він не був багатий, але був працьовитий, правильний, відповідальний. Тому й закохалася Віра в нього, бо у своїй сім’ї надивилася зовсім інші приклади. Ні батько, ні брат у її сім’ї відповідальністю не відрізнялися, любили і з друзями посидіти, але в роботу ходили з небажанням і особливо прагнули поліпшити матеріальне становище сім’ї.
Ось Віра і вирішила для себе, що їй такого більше не треба, і зустрівши Олександра, вважала його ідеалом. Перше, що збентежило Віру, це думка Олександра, що чоловік лише здобувач, все інше було на дружині. Чоловік так і сказав: усі твої жіночі справи мене не стосуються.
Віра в принципі звикла, що чоловіки в її сім’ї теж себе не сильно турбували по дому, все ж сподівалася, що з чоловіком вони заведуть свої нові правила. Не вийшло. Олександр виявляється ще більш трепетно ставився до поділу обов’язків на чоловічі та жіночі. Віра махнула рукою, ну ні й ні, не дуже й сподівалася.
Коли у Віри та Олександра народився син, то всі турботи та виховання дитини також лягли на її плечі. Олександр до немовляти не підходив, як він казав, головне, що він забезпечує цю дитину всім, що потрібно, все інше на дружині.
А вже потім, коли дитина підросте до свідомого віку, він, звичайно ж, ним займатиметься. Віра і це сприйняла як належне. Коли у Віри та Олександра народився другий син, то все повторилося знову. Щоправда, старший син, який уже підріс теж особливого інтересу, у нього так і не викликав.
Віра все списувала на зайнятість чоловіка, адже він багато працював. Працював, правда, Олександр звичайний робочий тиждень, але чомусь все подавали саме так, що він дуже втомлюється. Віра ж сиділа вдома, за словами Олександра, і тому втомлюватися їй не було з чого. Віра і сама покірно погоджувалась з цим визначенням, що вона просто домогосподарка.
Якоїсь миті Олександр став дорікати Вірі, що вона не стежить за собою, і це її образило. Але дивлячись у дзеркало, вона не могла не помічати, що чоловік у принципі правий.
І Віра вирішила, що через не можу, але треба виділяти час і на себе, щоб чоловік був задоволений. Не для себе Віра хотіла стати кращою для чоловіка. На її бажання піти в перукарню, на манікюр, та й у басейн для фігури, чоловік здивовано підняв брови і сказав, що непрацюючій жінці все це нема за що.
Прес вона й у дивана може покачати, манікюр сама зробити, а волосся укладати їй взагалі ніколи має бути, нехай краще дітьми займається. Так Віра знову махнула рукою.
Коли підріс молодший син, і пішов у садок, Віра знайшла роботу поруч із будинком, щоб встигати і старшого зі школи забрати, і молодшого з садка. Те, що тепер життя Віри перетворилося на суцільну гонку, сприймалося Олександром, як само собою зрозуміле.
Тепер його аргумент був іншим: ти ж менше заробляєш. Віра тільки криво посміхалася на це, подумки визнаючи, що зарплата в неї справді менша.
Віра вже зі своєї зарплати все ж таки виділила собі кошти і на манікюр, і на стрижку, які Олександр помітив лише тому, що дружина витратила на них гроші. Ось тільки басейну в її планах вже просто не могло бути, він не поміщався в її розклад.
Усі домашні справи також були виключно на Вірі. Вона ж займалася і закупівлею продуктів, тягнучи на собі, і важкі сумки, і молодшу дитину з садка.
Олександр же, приходячи з роботи, не забував нагадати, що він дуже втомився. Все також тривали і його претензії щодо зовнішнього вигляду Віри. І одягалася вона не так, і виглядала не дуже.
На сімейних урочистостях усі нахвалювали їхню родину, Олександр для них був зразковим чоловіком та батьком. Приятельки Віри теж були високої думки про Олександра. Дуже вже він був показово галантний на людях, обходив Віру, мило спілкувався з дітьми. Усі перешіптувалися, як пощастило Вірі. Віра знову усміхалася і дякувала за компліменти на адресу її чоловіка, погоджуючись, що їй справді казково пощастило.
Роки пробігли непомітно. Діти Віри і Олександра виросли, і роз’їхалися. І тут Віра раптом зрозуміла, що її більше нічого не тримає біля Олександра. Їй нема про що з ним розмовляти і зовсім не хочеться вислуховувати його розмови про те, як вона постаріла.
І Віра подала на розлучення. Олександр довго не міг повірити, що Віра цілком серйозно хоче розлучитися. Подруги і родичі Віру відмовляли, вони не розуміли, як можна розлучатися з такою чудовою людиною. Він же все для Віри, і любить її незважаючи ні на що, і ось як для сім’ї старається.
Стільки років прожито, і ось на тобі. Олександр теж чудово на публіці грав роль скривдженого чоловіка, якого дружина кидає ні з того, ні з сього.
Того дня, коли відбулося їхнє розлучення, вже після закінчення слухання, Віра вийшла на ґанок суду і радісно підставила обличчя краплям осіннього дощу.
Олександр теж вийшов на ганок, здивовано подивився на усміхнену Віру, і раптом запитав у неї:
– Вірочко, ну навіщо ж ти так, у нас все ж було так добре…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
