Хоч у мене і є гроші, та я вирішила, що моя мама більше від мене не отримає ніякої допомоги. А навіщо мені старатися, якщо вона і так все віддає сестрі? Це якось дуже несправедливо виходить.
Після останнього випадку я сестру свою і бачити не хочу. А щодо мами – то я намагаюся розібратися, чому вона так поводиться.
З раннього дитинства я була тією, хто завжди намагався догодити. Я отримала таку роль у родині – бути відповідальною, надійною, допомагати. І тепер, коли я стала дорослою, я залишалася тією, хто зазвичай бере на себе всі родинні обов’язки.
Пам’ятаю, коли я закінчила університет, мама була дуже пишалася мною. Я знайшла хорошу роботу і почала заробляти, і це означало, що я могла підтримати сім’ю фінансово.
Мій батько ніколи багато не заробляв, і мама, яка працювала на пів ставки, не могла похвалитися великою зарплатою. Тому я стала основною підтримкою для них.
“Мамо, я купила нову машину, ось подивись”, – я хизувалася, коли приїхала додому на новенькому авто.
Замість того, щоб порадіти за мене, мама скривилася, бо сподівалася, що я ці гроші дам молодшій сестрі на квартиру. Оля якраз заміж вийшла, і вони з чоловіком думали, як їм пошвидше придбати власне житло, щоб жити окремо.
Оскільки своїх грошей у них не було, то вони усі сподівалися на мене, як “на найбагатшу”. Гроші я мала, але у мене була мрія – купити машину, і я вирішила здійснити свою мрію.
Мама тоді на мене дуже образилася, і сестра теж, але потім їм перейшло, і ми стали спілкуватися як раніше. Я намагалася допомагати мамі матеріально.
Мама завжди намагалася скромно відмовлятися від моїх подарунків і допомоги. Але я знала, що для неї це значить багато. Вона не хотіла визнавати, що я доросла, що можу допомагати. Їй завжди було важко приймати від мене гроші або подарунки. Я не думала багато про це, бо розуміла, що вона не любить відчувати себе залежною.
Якось, після того як я купила мамі новий телефон, який вона давно хотіла, я помітила дивний момент. Мама знову й знову говорила, як їй не хочеться приймати такі дорогі подарунки від мене.
І врешті-решт, вона пішла і, не сказавши мені нічого, віддала цей телефон моїй молодшій сестрі, Олі.
Я була ошелешена. Оля в той час була в декреті, грошей не мала, і їй справді потрібен був новий телефон, але ж я купила цей гаджет для мами! І вона просто так, без жодних пояснень, передала його Олі.
– Мамо, чому ти віддала Олі мій телефон? – я намагалася з’ясувати це ввечері.
– Ой, доню, ну… ти ж знаєш, вона зараз в декреті, сама собі купити не може, їй треба, а ти вже маєш нову машину, багато чого іншого. Ти ж не ображаєшся? – мама ухильно відповідала, як завжди.
Але я відчувала, що мене це дратує. Якби я купила подарунок для сестри, я б розуміла. Але це було для неї. Чому мама не могла зрозуміти, що я теж маю право на свої вчинки?
Це не був єдиний випадок. Якось я поїхала в Польщу у відрядження і, повернувшись, привезла для мами шикарну хустку, яку вона давно хотіла. Вона була чудова – з натурального шовку, в елегантному стилі, і я була певна, що вона її оцінить.
– Мамо, я привезла тобі подарунок! – я простягнула їй хустку, усміхаючись.
– О, яка гарна! – мама розгорнула її і трохи зніяковіла. – Але ти точно не хочеш залишити її для себе? Ти молодша, тобі більше пасує.
Я була здивована її реакцією. Як це – залишити собі? Це для тебе, мамо!
Але вже через кілька днів я побачила, що хустка стала частиною гардеробу Олі. Я не могла не здивуватися, і вже не знала, як себе поводити.
– Мамо, це що, знову для Олі? – запитала я, коли ми разом сиділи за столом.
– О, ну ти ж знаєш, Оля любить такі штуки, я вирішила, що їй більше підходить. Ти не ображаєшся, правда? – мама знову ухилилася від відповіді.
Я мовчала, розуміючи, що ні, я не ображаюся… але щось боліло всередині. І кожен раз, коли я бачила, як мама намагається приховати свою любов до Олі, я відчувала, що щось не так.
Ця історія повторювався знову і знову. Я постійно допомагала мамі фінансово, привозила їй різні корисні речі — від побутової техніки до продуктів. І кожного разу вона щиро дякувала, а потім дуже часто ці речі дивним чином опинялися у Олі. Я не розуміла, чому вона не може просто прийняти мою турботу.
– Мамо, чому ти постійно віддаєш Олі все, що я купую для тебе? – одна з наших розмов відбулася прямо перед святами. Я була на межі.
– Ой, доню, ти ж сама мені все купуєш! Ти ж працюєш, а Оля ні, їй потрібні ці речі, а ти й так маєш все, що хочеш. Ну, а чого ти так реагуєш, це ж твоя сестра.
Перед святами у мами зламався холодильник. Мені вона сказала, що він ремонту уже не підлягає. Я швидко відреагувала на це, і купила мамі в той же день новий холодильник, все оплатила і вказала мамину адресу на доставку.
І яким же було моє здивування, коли я прийшла до мами, а в неї стоїть старий холодильник, який майстер таки зремонтував.
– Мамо, а де холодильник? Тобі що, його не доставили? – перелякалася я і вже було хотіла дзвонити в магазин.
Мама опустила голову. І я без слів зрозуміла, що холодильник відразу до Олі поїхав.
Це була важка розмова, я вирішила бути чесною з мамою. Якби я змогла, я б пояснила їй, що хоча я й готова допомагати, я не хочу, щоб вона віддавала все молодшій сестрі.
– Я не хотіла тебе образити. Просто… я справді люблю твою сестру, і думаю, що їй зараз важче. Але я дуже пишаюсь тобою, ти завжди була такою відповідальною.
Я не могла вже тримати в собі всі ці почуття, і відповіла:
– Я теж люблю тебе, мамо. Але прошу тебе, будь ласка, не віддавай все Олі. Я теж хочу, щоб ти цінувала мої зусилля.
Мама подивилася на мене і сказала:
– Якщо чесно, то ти сама могла б все це сестрі купувати і не ставити мене в незручне становище.
Я встала і пішла. Це я ставлю маму в незручне становище? Та я їй допомагаю як можу. А сестрі я не зобов’язана допомагати.
А яка ваша думка? Хто з нас правий?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
