Ви не подумайте, я люблю гостей – і приймати, і готувати для них з любов’ю. Але тільки гостей, яких ми з чоловіком запрошуємо, про яких відомо заздалегідь, до приходу яких готова, а не так, як останнім часом у нас виходить. Чоловік запрошує гостей, не попереджаючи мене, а потім звинувачує мене в тому, що я відлюдькувата, негостинна і неласкава господиня. І вся численна рідня його в цьому підтримує.
Я довго терпіла, але всякому терпінню приходить кінець. Ось і я не витримала. З чоловіком ми живемо разом вже 7 років, у нас є шестирічна донька, яка зараз гостює у моєї мами. Просто у мами є можливість приділяти їй більше уваги, і я на роботу ходжу спокійно. Робота у мене складна: після декретної відпустки вийшла на нове місце заради більшої зарплати, адже нам треба платити кредит.
Але і обов’язків більше, тому до вечора я відчуваю себе повністю вичавленим лимоном і тільки у вихідні можу трохи відпочити. В суботу та неділю можу хоча б домашніми справами зайнятися, собі час приділити.
Але чоловік часто позбавляє мене цієї можливості. Майже всі найближчі родичі чоловіка, включаючи рідного брата, двоюрідного брата і сестер, батьків та інших, живуть неподалік від нас, і час від часу хтось до нас та й заходить в гості. З дітьми, тортиками і не тільки. Чому до нас? А тому що тільки ми живемо окремо від батьків, раніше ми знімали однокімнатну квартиру, то такого не було.
А зараз чоловік вважає, що у нас є місце для його молодої рідні, щоб посидіти і поспілкуватися. Тільки мене це не радує. Важко радіти, коли під час прибирання в квартирі до тебе раптом нагрянули гості, яких ти аж ніяк не чекав.
Або коли вони пішли в неділю ввечері після посиденьок і чаювання, то або ти будеш прибирати за ними до темної ночі, або доведеться викроювати час вранці або ввечері, після трудового дня. Як не крути – незручно. Але мій чоловік цього не розуміє.
– Ну брат з дружиною з батьками ж живуть, – каже він, – людям похилого віку спокій потрібен, що ми до них натовпом завалимося? І у дядька з тіткою теж не можна. А ми що, ми ж молоді з тобою. Та й квартира у нас з тобою нарешті своя, двокімнатна. Нам що, шкода, чи що?
Я нічого не маю проти, але я не готова щоб постійно у нас були гості, тим більше, що і накривати, і прибирати доводиться мені, навіть, якщо вони приходять не з порожніми руками, я хочу зробити справи і відпочити, в кінці кінців. Але чоловік вважає, що мені відпочивати його родичі не заважають: кімнат же у нас дві, а він задихається без спілкування, йому необхідно побачитися з родичами.
Останньою краплею став недавній випадок. В будній день, точніше вечір, я з роботи прийшла, їжу приготувала, година 10 вечора була вже і я вирішила, що ляжу раніше. Тільки пішла в спальню, як дзвінок у двері: двоюрідна сестра Олега з чоловіком заявилися: ми в гості.
– Ну у мене ж відпустка, – почав Олег, – ми посидимо, поговоримо. Ми тихенько, тобі заважати не будемо.
Природно я не заснула – музика, сміх, щось впало, щось розбили. І так до 4-ї ранку. А на наступний день я чоловікові заявила, щоб ніяких гостей без узгодження зі мною більше не було.
Мало того, що я не спала майже всю ніч, так ввечері мені ще й прибирати довелося, бо чоловік хоч і прибрав за гостями, але по-своєму: не видно й добре.
– Ти мене зовсім хочеш закрити в чотирьох стінах? – знову почав чоловік. – Це і моя квартира теж, я маю право в неї запрошувати гостей тоді, коли я захочу. Дитини зараз немає, ти можеш спокійно піти спати, якщо тобі це не подобається, за гостями я прибрав, що ще треба?
Тут я вже не витримала, і сказала чоловікові все, що я про нього думаю. Весь тиждень гостей не було. А перед Новим роком пролунало відразу кілька телефонних дзвінків. Виявляється, всі родичі чоловіка дружно вирішили, що святкувати Новий рік вони будуть у нас.
– У тебе рідня далеко, – картала мене мама чоловіка, – хочеш, щоб і Олег зі своєю перестав спілкуватися? Вони тобі не заважають, пішла в спальню, лягла і спи собі спокійно.
На що я їй відповіла, що в такому випадку, хай Олег іде до неї і спілкується з братом, сестрами та іншими родичами. А що? У них теж двокімнатна квартира, нехай вони спробують піти до себе в кімнату і спати спокійно.
Загалом, ситуація неприємна, виходу поки я не бачу. Хіба я не права? Всі про себе думають, а про мене – ніхто.
Фото ілюстративне – 365news.biz.