fbpx
Життєві історії
Перед святами Анна з Італії передала доньці кілька сумок з продуктами, але попросила віднести каву Марії, своїй рідній сестрі. Леся за мамине прохання забула, то ж тітка прийшла до них сама. А коли вже йшла додому, похитала головою і сказала: «Шкода, що моя сестра стільки років на заробітках гарувала, а так до нічого і не доробилася». Тітчині слова Лесі, звичайно, не сподобалися, то ж вона порадила не втручатися не в свої справи, мовляв, самі розберемося. Мало що хоче мама, звідки взяти гроші на будинок. От ремонт зробили в хаті – і вистачить, нехай дякує і за це

Леся тягнула сани з пакунками, бо донести стільки самій їй би не вдалося. Сьогодні їй знову мама передала з Італії величезну купу всього. Леся вже і забула, коли вона останній раз ходила в магазин, адже мама старанно висилала абсолютно все – і одяг, і їжу, і побутову хімію.

Мама Лесі, Анна, вже 18 років в Італії, залишила свою єдину, тоді 17-річну донечку з бабусею і гайнула в світи шукати кращої долі. Чоловік крім оковитої світу Божого не бачив, нічого йому не було цікаво, а донька росла, треба було її піднімати. Мама Анну підтримала, обіцяла за внучкою дивитися.

Всі ці роки Анна відчувала себе винною, що залишила дитину у важкий для неї підлітковий період. Тому, щоб згладити свою провину, щедро платила доньці заробленими грошима. Шкода тільки, що сама Леся не мала до мами таких же трепетних відповідальних почуттів. Передачі мами Леся сприймала як належне. Перший час дякувала, а потім вже просто перечислювала, що мама цього разу має їй купити і передати.

В університет Леся поступила, Анна оплатила навчання, але так сталося, що вищої освіти донька не здобула. На третьому курсі вийшла заміж, а потім народила дитину. Мамі пообіцяла, що закінчить навчання пізніше, але свого слова не дотримала, бо відразу народила другу дитину, а там вже було не до науки.

Як і всі заробітчани, Анна мріяла збудувати великий будинок, в якому вони всі разом дружно житимуть. Але всі гроші, які вона присилала додому, дочка разом з сім’єю проїдали. Леся постійно скаржилася мамі, що життя в Україні дороге, і їм і так ні на що не вистачає.

Якось, коли молодшій онучці було вже 6 років, Анна обережно запитала, чи планує донька йти на роботу. Зять на той час теж не працював, то ж жила сім’я повністю за рахунок зароблених Анною грошей.

Питання матері про роботу не на жарт розлютило Лесю. «Ти що, хочеш, щоб я зробила як ти колись – кинула дітей заради грошей?» – відрізала вона матері. «Так ось, знай – для мене діти важливіші за гроші».

Після цих слів Анна почувала себе ще сильніше винною, тому назавжди для себе закрила цю тему, сподівалася, що доньці таки колись набридне сидіти вдома і вона піде на роботу.

Лесі вдома сидіти аж ніяк не набридло. У свої 35 в її трудовій книжці не було жодного запису. А навіщо – мама присилала і гроші, і одяг, і продукти. Чоловік час від часу шукав якісь підзаробітки, але теж сподівався на тещину допомогу.

Перед святами Анна з Італії передала доньці кілька сумок з продуктами, але попросила віднести каву Марії, своїй рідній сестрі, яка жила неподалік. Леся за мамине прохання забула, то ж тітка прийшла до них сама. А коли вже йшла додому, похитала головою і сказала: «Шкода, що моя сестра стільки років на заробітках гарувала, а так до нічого і не доробилася. А вона так мріяла про великий будинок. Ти, Лесю, якби на роботу пішла, мамі б легше було».

Тітчині слова Лесі, звичайно, не сподобалися, то ж вона порадила тітці не втручатися не в свої справи, мовляв, самі розберемося. Мало що хоче мама, звідки взяти гроші на будинок. От ремонт зробили в хаті – і вистачить, нехай дякує і за це. Життя ж бо нині дороге, треба за щось і жити.

Олеся Біла.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне.

facebook