На своєму весіллі я бачив, як сумує моя мама. Одружився я в 30 років, мама у мене молода, їй всього 55. Вона була щаслива за мене, але сумувала, бо батько не дочекався цього дня. Вона вже більше 20-ти років вдова.
Ми з мамою весь цей час жили одні. Мого батька дуже рано не стало, а потім вона все не могла допустити навіть думки про те, щоб завести нові відносини з іншим чоловіком. Я виріс, одружився, і переїхав жити окремо, а мама залишилася одна в квартирі.
Ми з дружиною не стали її обмежувати і зняли житло. Але ми часто приходили до неї в гості, щоб мама не відчувала себе самотньою і покинутою.
А нещодавно мама познайомилася з чоловіком за свої роки. Він дуже її зацікавив. У них якось відразу склалося спілкування, і зав’язалися стосунки.
Після цього знайомства, мама стала радіти життю як жінка. Як мама вона завжди випромінювала щастя, турботу і любов. Але, як жінка – вона завжди була сумна. Мені так хотілося, щоб вона закохалася і розцвіла, як тоді з татом. Вони були дуже гармонійною парою. Він її любив і беріг. Але після того, як його не стало, мама, здавалося, назавжди замурувала своє серце від сторонніх бажань і почуттів.
А зараз вона знову сяє, тим світлом, яке виходить від закоханої і коханої жінки. Мені на душі стало легше і світліше від її такого сяйва. Нарешті мені стало спокійно за неї. Адже самотність, як не крути, починає з’їдати людину зсередини, непомітно і безжально.
Згодом мамин кавалер переїхав до неї жити. Цей факт мене насторожив. Як мама говорила, у нього прекрасна квартира близько до центру міста. Його діти всі дорослі і живуть в своїх квартирах, тому він міг запросто запропонувати мамі переїхати до нього. Але чому цього не зробив?
З розмови з мамою я зрозумів, що він навіть думки такої не допускав. До того ж, вона жодного разу не була запрошена до нього в гості. Для мене, як для чоловіка, цей факт видався підозрілим. На мій погляд, чоловікові надійніше і впевненіше в своєму житлі. Може, я і помиляюся, але тут не все чисто.
При згадці його житла в розмовах, він починає лавірувати непомітно в сторону, як ніби не хоче вдаватися в подробиці. Підозрюю, що їх просто немає, інакше поведінка була б зовсім іншою. Мої підозри починають ще й підтверджуватися.
Я не звертав маминої уваги на це. Але перед своїм ювілеєм в 55 років, мама оголосила, що їй зробили пропозицію вийти заміж. Я і радий за неї, і не менш стурбований. На душі все-таки не спокійно. Мені не дають спокою його таємниці. Та й чи потрібно мамі це заміжжя?! Стільки років жила для мене і себе, і навіщо все міняти?! Навіщо обтяжувати себе додатковими турботами і клопотами. У нас скоро діти будуть. Можна їм присвячувати більше часу.
Не знаю, може я і не правий, і для мами все це дуже потрібно, але мої підозри досі не розсіялися. Може потрібно з’ясувати все до того моменту як стане пізно? Я хвилююся за маму.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
