— А я вже майже повірила, що казки існують, — Ніна втомлено розмішувала цукор у чашці, хоча кава давно охолола. — Знаєш, це відчуття, коли здається, що ти нарешті пришвартувалася до надійної пристані. Я вже й сукню в думках приміряла, і дитячу кімнату планувала. Яка ж я була наївна.
Ми сиділи в маленькій кав’ярні в центрі міста.
Ніна, зазвичай впевнена в собі та сяюча, сьогодні виглядала так, ніби з неї викачали все повітря.
— І що тепер? Весілля скасовується? — обережно запитала я.
— Я не знаю, — вона підняла на мене очі, в яких застигла розгубленість. — Чесно, я не знаю. Я просто не розумію, як на це реагувати. Це як тріщина на ідеальному дзеркалі: наче все те саме, але відображення вже викривлене.
Ніна та Олег зустрічалися вже рік.
І цей рік був найкращим у її житті.
Олег здався їй втіленням мрій будь-якої жінки: інтелігентний, начитаний, з тонким почуттям гумору.
Він не був вибагливим у побуті, не вимагав від Ніни кулінарних шедеврів після її важкого робочого дня, і, що найголовніше, він завжди поводився як справжній джентльмен.
Для Ніни це було принципово.
Ні, вона не шукала «утримувача». Вона сама була успішною фахівчинею, мала власну квартиру і ніколи не чекала дорогих прикрас чи поїздок за чужий рахунок.
Але в її картині світу, яку вона успадкувала від щасливого шлюбу батьків, чоловік — це опора.
Це людина, яка платить у кафе не тому, що в жінки немає грошей, а тому, що він — чоловік.
Це символ відповідальності та захисту.
Олег повністю поділяв ці погляди.
Протягом перших місяців він навіть думки не допускав, щоб Ніна дістала гаманець.
Він завжди брав рахунки на себе, роблячи це легко і невимушено, ніби це була найбільш природна річ у світі.
Проблеми почалися пів року тому.
Компанія, в якій Олег обіймав відповідальну посаду, потрапила під хвилю скорочень. Олег залишився без роботи.
Спочатку він тримався бадьоро.
— Не хвилюйся, кохана, — казав він, обіймаючи Ніну. — З моїм досвідом я знайду нове місце за місяць. Відпочину трохи, підтягну знання і знову в бій. Заощадження є, прорвемося.
Але тижні складалися в місяці.
Ринок праці під час кризи виявився жорстоким.
Олег розсилав резюме сотнями, ходив на співбесіди, але результату не було.
Або умови були зовсім недобрими для нього, або зарплата — втричі меншою за попередню.
Олег почав похмуріти. Його впевненість танула разом із цифрами на банківській картці.
Ніна підтримувала його як могла.
Вона знаходила цікаві вакансії, запевняла, що це лише тимчасові труднощі, намагалася розрадити його вечірніми прогулянками. Але всередині неї почав рости черв’як сумніву.
Перед самими зимовими святами, коли місто занурилося в передсвяткову метушню, пошуки роботи зовсім зупинилися — всі чекали весни.
Олег виглядав зовсім пригніченим. І ось, під час однієї з вечірніх прогулянок, він, ніяковіючи та відводячи погляд, промовив:
— Ніно, ти не могла б мені позичити тисячу гривень? Буквально до першого заробітку. Як тільки щось вийде з підробітком — одразу поверну.
Для Ніни ця сума була незначною. Вона могла дати ці гроші й одразу про них забути. Але в цей момент у її свідомості ніби щось обірвалося.
«Позичити тисячу гривень чоловіку, з яким я планую створити сім’ю?» — ця думка зациклилася в її голові.
Ми сиділи в кав’ярні, і Ніна продовжувала свою сповідь.
— Розумієш, справа зовсім не в грошах. Справа в прецеденті. Якщо я зараз почну його фінансувати, чи не стане це нормою? Я бачила такі приклади, де жінка «тимчасово» тягне все на собі, а це тимчасово триває роками, поки чоловік «шукає себе».
Вона замовкла, дивлячись на дощ за вікном.
— Я люблю його. Олег чудовий як людина. Але я боюся. Якщо дорослий чоловік не може знайти навіть тисячу гривень у критичний момент, як він збирається утримувати родину? За що ми будемо робити весілля? За мої заощадження? А якщо я завтра піду в декрет і втрачу дохід, він теж буде просити в мене гроші на хліб?
Ніна опинилася перед важким життєвим вибором.
З одного боку — кохання та щире бажання допомогти близькій людині в біді.
З іншого — страх втратити свій ідеал «сильного чоловіка» і перетворитися на функцію «рятівника».
Ця історія підняла на поверхню питання, які хвилюють багатьох: де проходить межа між справжньою підтримкою партнерів та грою в «одні ворота»?
Чи маємо ми право вимагати фінансової стійкості в часи загальної нестабільності?
Ніна так і не дала йому відповіді того вечора. Вона попросила час на роздуми.
І це «подумати» затягнулося, перетворюючись на болючий аналіз їхніх стосунків.
Вона дивилася на Олега і бачила в ньому вже не героя-захисника, а вразливу людину, яка пасувала перед обставинами. Вона сумнівалася в тому, чи дійсно він є тією людиною, на яку вона зможе покластися.
І це відкриття було для неї значно болючішим, ніж будь-які фінансові труднощі.
А чи нормально це, коли в чоловіка зовсім немає грошей вже довгий час і він не заробляє? Чи можна вважати таку людину надійною і чи зможе він забезпечити свою сім’ю у важкий момент?
Чи не з тих він чоловіків, які звикли, що дружина має все тягнути на собі: і побут, і роботу?
Фото ілюстративне.
