У моєї дочки не склалося особисте життя і два роки тому вона розлучилася. Мені було через це дуже прикро, але я не втручалася, бо вважала, що це їхня справа.
Відтоді я не бачила ні зятя, ні його батьків. А перед самим Новим роком мені зателефонувала колишня сваха і сказала, що має до мене справу, тому хоче приїхати до мене в гості.
Хоч я і була дуже здивована, але прийняла гостю. Вона з порогу перейшла відразу до справи, сказала, що приїхала, щоб порадитися зі мною, як нам помирити наших дітей.
Від неї я точно такого не чекала, адже в якійсь мірі шлюб наших дітей розпався через неї. Прожили наші діти всього рік, але проблеми почалися ще до їхнього одруження.
Ми живемо в селі, за 70 кілометрів від обласного центру. Наша єдина донька Оксана поїхала вчитися в університет, а на четвертому курсі вона зустріла Олега. Нам про нього розповіла лише тоді, коли хлопець зробив їй пропозицію.
Нареченому доньки тоді було 27 років, він на 7 років старший за неї. Єдиний син у своїх батьків, ніколи одруженим не був.
Ну що ж, згідно з нашими традиціями, приїхав Олег з своїми батьками до нас в гості, так би мовити, прийшли старости на сватання.
Я накрила щедро стіл, готувалася кілька днів до прийому гостей. Приїхали майбутні свати машиною, я відразу помітила в очах мами нареченого розчарування.
Причину я зрозуміла пізніше – вони живуть у триповерховому будинку, а ми в звичайному. Напевно, вона сподівалася, що ми живемо багатше, хоча, чесно кажучи, нам гріх скаржитися.
Далі ми почали обговорювати весілля і ніяк не могли зійтися на всіх організаційних питаннях – починаючи від вибору музикантів і закінчуючи місцем проведення.
Свасі не подобалося нічого з того, що пропонувала я. Складалося таке враження, що все має бути так, як хоче вона.
І я б на все погодилася, але моя дочка не хотіла цього робити, вона відкрито заявила, що весілля її, і тільки їм з нареченим вирішувати, як відзначати цей день.
Закінчилося все тим, що від весілля, як такого, ми відмовилися. Я вже тоді зрозуміла, що нічого доброго з цього не буде.
Молоді розписалися і стали жити в знімній квартирі. З нами жити вони не хотіли, казали, що далеко, а у свахи, в її триповерховому будинку місця для них не знайшлося.
Правда, свати наче пропонували, але коли молодята попросили віддати їм окремий поверх, щоб вони господарювали окремо, батьки Олега відмовили їм.
Гроші за оренду житла платила моя донька, бо Олег постійно їй нагадував, що у нього є де жити. А свекри запрошували в гості лише сина, невістку вони особливо бачити не хотіли.
Коли Оксана мені все розповіла і повідомила, що вона хоче розлучатися, я її не підтримувала, але і не зупиняла. Ну правда, що це за життя? Від чоловіка донька не отримувала ніякої підтримки.
Після розлучення Оксана залишилася і далі жити в цій знімній квартирі, а Олег повернувся до своїх батьків.
У дочки була хороша робота, тому вона сама на себе заробляє і повертатися в село не планує. У неї є мрія – купити собі квартиру. Ми з чоловіком її підтримуємо, але матеріально допомогти не можемо.
Півтора року про колишнього дочки не було жодної звісточки, а тут мама його приїхала сама, каже – дітям допомогти треба.
Он ні її Олег нікого собі не знайшов, ні моя Оксана. Нехай би сходилися і жили, вона навіть готова вже їм окремий вхід зробити.
Сваху я прийняла гарно, стіл накрила, ми Старий рік провели, але я їй відразу сказала, що в життя доньки втручатися не буду.
Нехай Олег іде до неї і вони разом приймають рішення. Ну хіба не так? Це їхня справа, а ми, батьки, тут ні до чого.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
