fbpx
Життєві історії
Перед Різдвом я подзвонила своїм дітям додому і сказала, що приїду в Україну, працювати в Італії більше не можу. Втомилася, скучила за домівкою. Діти засмутилися, просять залишитися. Донька сказала, що зараз в Україні курс євро 40 гривень, а син попросив генератор і ліхтарик дорогий

Так склалося в моєму житті, що я вже майже 10 років була на заробітках.

За ці роки я працювала не в одній країні.

Не думайте, що за кордоном все так легко дається і ті євро так просто заробляються, адже це не так. Я сама цього не усвідомлювала раніше.

Спочатку була в Польщі, але там не склалося зовсім, через пів року поїхала в Чехію.

В Чехії я працювала декілька років на складі з продуктами.

Робота дуже важка, адже доводилося піднімати високо і носити важкі ящики повні продуктів.

За це я отримувала й не такі великі гроші по тих мірках, але здоров’я своє там залишила трохи.

Потім подруга покликала мене до себе в Італію.

Там подруга доглядала одну сеньйору і мені таку роботу знайшла.

Догляд за старенькою чужою і недужою людиною не дуже простий, то робота дуже нелегка, але легша фізично, ніж я працювала на складі.

Це ще залежить від того, яка сеньйора вам попадеться, мені, можна сказати, пощастило, адже жінка, яку я доглядала могла, хоча повільно, але ходити сама і була не дуже вибаглива, хоча дуже серйозна. Вона в усьому любила чистоту, мені приходилося три рази в день прибирати в її кімнаті і декілька разів туалет.

Але я вже була готова до цього, адже подруга пояснила, що мене чекає.

За цю роботу я отримувала хороші гроші, а ще дуже економила на житлі і продуктах, адже жила разом з сеньйорою, мені дозволяли їсти разом з нею з приготовлених продуктів, які їй купували рідні, хоча готувала усе теж я.

Але був великий мінус, у мене зовсім не було вихідних днів, я постійно була зі старенькою, але могла на декілька годин вийти у своїх потребах.

Звісно, що я поїхала на заробітки заради своїх дітей.

Синові було тоді 19, а доньці – 17.

Вони вже були дорослі, могли самі про себе подбати, а гроші на життя я відсилала їм завжди.

Іван залишився жити у Львові, вступив на навчання. Донька теж навчалася і вже влаштувалася в гуртожиток.

Я дітям гроші відсилала на навчання, одяг, продукти, комунальні та інші платежі.

А ще багато речей пересилала з Італії. Постійно передавала перевізниками доньці косметику, та обом дітям брендовий одяг та взуття.

А одного разу навіть запросила і допомогла дітям приїхати до мене в Італію на Різдво. Я знайшла їм одну кімнату, взяла її в оренду на тиждень, то наші жінки з України орендували квартиру і мені на зустріч пішли, виділили кімнату на тиждень моїм дітям, а я заплатила їм за оренду.

Діти тиждень відпочили в Італії і задоволені повернулися додому.

А зараз я дуже втомилася, якось різко відчула, що не можу бути вже на чужині. Якась така туга за домом. І в цій ситуації, яка зараз є в Україні, я дуже хочу бути там.

Я знала, що наша сусідка продає однокімнатну квартиру. Ціна була дуже хороша, адже вона поспішає і я вирішила придбати її для себе, а нашу трикімнатну квартиру у Львові залишити дітям.

Хай діти там живуть, або нехай продадуть і куплять дві однокімнатні. Вирішувати їм, я хотіла, щоб вони поділили її між собою.

Хоча я дітям велику частину грошей відсилала, але й для себе на квартиру зібрала і ще й сума якась залишиться на життя перший час.

Загалом я вирішила, що вже заслужила на відпочинок, грошей заробила, потрібно додому повертатися, відпочити і далі влаштовувати своє життя.

Перед Різдвом я подзвонила дітям і сказала, що повертаюся додому. Діти спочатку зраділи, а коли дізналися, що назавжди, то засмутилися.

Загалом, діти не розділили мого рішення. Вони обоє проти того, щоб я залишала заробітки, бо дуже розраховують на мене, пояснюють, що часи в Україні складні.

Донька мені каже:

– Мамо, а ти курс євро бачила в Україні. Ти поки й не думай повертатися, ти уявлення не маєш, як тут жити на мінімальну зарплату.

А син попросив передати перевізниками генератор і хороший ліхтарик.

Я засмутилася.

Я розумію, що донька права і син так само думає. Але я так втомилася, хочу додому, хочу жити в Україні. За ці роки так сумувала за домівкою. А зараз вже й зовсім не можу на чужині. Важко і фізично і на душі.

Бачу, що діти розраховують на мене.

Порадьте щось. Що робити? Невже ми не зможемо втрьох дорослих людей прожити вдома, нівіть у такій важкій ситуації?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page