fbpx
Життєві історії
Перед Новим роком я хотіла заїхати до сина в гості. Та на мене чекав дуже неприємний сюрприз

Зараз мені 67 років, я пенсіонерка, живу сама. Давно, коли мені ще було 44 роки, не стало моєї рідної сестри. Я важко пережила цю втрату.

У Люби не було чоловіка, але був син, на той момент йому виповнилося 13 років. Я забрала його до себе і виховувала, як рідного.

Я вдова, своїх дітей у мене не було, то ж я вважала своїм обов’язком забрати племінника.

У нашої мами була однокімнатна квартира, мені від чоловіка дісталася двійка. Жили, звісно, ​​там.

Коли мами не стало, то у спадок вступили я і Степан, йому тоді тільки-но 16 виповнилося, однокімнатну бабусі здали, племінник хоч і отримував допомогу, але гроші постійно потрібні були, хотілося, щоб у нього було все необхідне.

Степан мало не одразу почав мене називати мамою, та мамою я по суті йому і була. У школі він вчився добре, сам поступив в університет.

Весь цей час він продовжував жити зі мною. У 25 років він одружився.

Дружину Степана звати Ольга. І якось одразу у нас з нею не залагодилося. Вона не любила, коли я до них в гості заходила.

Приходила я до молодих у неділю, попередньо зателефонувавши Степану. У них тоді тільки-но син народився, мені хотілося стати справжньою бабусею для сина племінника.

Одного разу Ольга зробила мені зауваження, щоб я Степана сином не називала. І щоб я попереджала про свої візити.

А я їй відповіла, що якщо сину щось не подобається, то хай він сам мені про це скаже.

– Який він вам син? Квартира наполовину Ваша, що він скаже? Була б мати, здогадалася б, як не продати, то хоч помінятися. Ми з сім’єю в однокімнатній живемо, а так звана «мама» у двокімнатній сидить, зате щотижня перевіряти свою дорогоцінну квартиру приходить.

Степан мовчав, а мені так прикро стало, я розвернулась і пішла.

Знаю я, що Степан з Ольгою мало не розлучився тоді. Але я перша була за те, щоб помирилися: сина без батька залишати, зовсім маленький ще.

Після того випадку я перестала до них ходити. Степан сином мені залишиться, але Ольга, на жаль, ні донькою, ні навіть невісткою не стане.

Сім років Степан із дружиною та дитиною прожили у тій однокімнатній, до мене Степан приїжджав часто, сина привозив рідше, думаю, що Ольга була проти.

А потім вони взяли квартиру на виплату. Спеціально, чи ні, але нове їхнє житло було на протилежному кінці столиці.

Квартиру, яка у нас із Степаном була на двох, ми знову здали. Гроші квартиранти переводили нам по черзі: один місяць мені, другий – Степану.

З Ольгою за всі ці роки ми бачилися рідко, я не нав’язувалась, вона не проявляла ініціативи. Здзвонювалися з Степаном раз на кілька тижнів, іноді частіше, він про сина розповідав, моїм здоров’ям цікавився.

На початку грудня, як завжди, поговорили. Минув час, Степан не дзвонив, а я якраз вирішила дізнатися, як привітати його та онука з Новим роком, набрала сама, за моїми розрахунками, син мав бути на роботі.

Я завжди намагалася йому зателефонувати в робочі години, щоб з Ольгою в них потім непорозумінь не було. Набрала номер, а відповіла Ольга.

– Не стало Степана каже, – провели в останню путь ще чотири дні тому.

Далі я вже нічого не пам’ятаю. Розмовляти одразу не змогла, відпочивала, поїхала до них.

На порозі мене зустріла Ольга:

– Спадщину ділити прилетіли?

– Оля, – кажу, – ти про що говориш? Ти чому не сказала? Що сталося?

Невже Ользі важко було набрати мій номер, адже я не чужа, я сином Степана вважала.

Двері зачинили, навіть розмовляти не стали, сказали тільки, що від мене їй та її синові нічого не потрібно.

Сусідка двері відчинила, жінка похилого віку, мене до себе завела, заспокоїла. Вона мені все розповіла.

– Все сталося раптово. Ольга сказала, що Степан не має нікого. На церемонії були її родичі та кілька колег з його нової роботи. Зараз чоловік із роботи повернеться, ми Вас відвеземо до нього, покажемо місце. Як так можна? Виходить, Ольга і Вам не зателефонувала, та друзям Степана?

Виходить, що так. Нікого у мене на світі більше не лишилося. Є у мого сина дитина, але вона, виходить, мені не онук. Йому Ольга моїм онуком стати не дасть.

Для себе вирішила: частку в однокімнатній квартирі відпишу на сина Степана.

А свою квартиру до благодійного фонду передам.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page