– Така нехороша ситуація сталася у нас в сім’ї з мамою мого чоловіка, просто не уявляю, як тепер бути, – розповіла моя подруга Оксана. – Свекруха на мене образилася дуже, ще ніколи у нас такого не було. У нас з нею чудові стосунки були завжди. Вона стільки для нас робить завжди, я їй дуже вдячна, щиро кажучи. Подружки всі на матерів чоловіків своїх скаржилися мені завжди, я слухала й дивувалася завжди, ну чому у них так все погано завжди, коли у нас добре. Думала, як добре, що моя свекруха – хороша жінка.
– І що ж сталося у вас цього разу? – з подивом поцікавилася я.
– Загалом, подарувала вона мені коляску для дівчинки – ну мені ж народжувати в січні, дівчинку чекаємо. Про те, що вона дарує колясочку для немовляти, ми з нею домовилися давним-давно. Разом з нею моделі дивилися, обговорювали, відгуки читали в інтернеті, довго обирали.
А тут перед Новим роком мати чоловіка премію отримала на роботі, дзвонить мені і каже – я, мовляв, купила коляску, зустрічай доставку, сьогодні привезуть.
– Рішуча жінка, і сама ж все оформила і замовила. Молодець жінка, нічого не скажеш.
– Та не те слово. Привезли, в загальному, це щось неймовірне, по-іншому не скажеш. Рожевий джип якийсь. Зовсім не те, що ми дивилися, де вона віднайшла це диво – незрозуміло мені було відразу. Вона дуже важка для мене. Кур’єр ледве затягнув її в коридор до нас, ледь в двері пролізла, а він же великий такий хлопець, між іншим! У нас п’ятиповерховий будинок без ліфта. Поверх, правда, третій. Але як я буду тягати цю важкезну коляску з дитиною навіть на третій поверх? Не уявляю! У мене сил стільки немає.
– Ну. А свекруха-то що говорить? Чим пояснює свій вибір такий дивний та незрозумілий?
– Хороша коляска, каже, я як побачила її, відразу зрозуміла: це те, що тобі потрібно! Зате тепла і стійка, для дитини на зимовий час. І колір хороший: яскравий, дівчачий. А возити її по сходах, каже, пристосуєшся згодом, всі возили якось, не ти ж перша. І взагалі, дарованому коневі в зуби не дивляться. Тобі подарунок подарували, радій і будь вдячна за це.
Оксана стала невісткою Надії Володимирівні зовсім недавно – кілька місяців тому – і досить-таки несподівано. Хоча син Іван зустрічався з Оксаною вже пару років, але про одруження поки серйозно ніхто не думав. Вони знайшли хорошу роботу, почали заробляти, думали спочатку будувати кар’єру і збирати гроші. У планах було встати на ноги, відкласти грошей, поїздити по світу, почати робити кар’єру.
Але обставини склалися по-іншому: влітку з’ясувалося, що у Івана з Оксанкою скоро буде дитина. Подали заяву до РАЦСу, розписалися, відзначили скромне весілля і тепер ось незабаром чекають на поповнення в своїй родині.
Треба відзначити, що Оксана – дівчина з бідної сім’ї та родини. Ростили її мати з бабусею, батька немає і не було ніколи. Мати Оксани все життя пропрацювала в бібліотеці в школі через зручний графік і близькості до будинку. Спочатку забирала доньку з садка і школи, а тепер стежить за своєю матір’ю, здоров’я якої в останні роки похитнулося.
Найрідніші люди допомогти Оксані можуть хіба що добрим словом, тому молоду сім’ю зараз тягне, відверто кажучи, Надія Володимирівна. Платить за орендовану квартиру, купує продукти, бере участь в підготовці приданого для новонародженої. Син, звичайно, заробляє, старається, і декретні вони ніби як отримали. Але зарплати у молодих фахівців поки невеликі.
– Ми Надії Володимирівні дуже вдячні, – говорить Оксана. – Але з цією коляскою вона зробила щось незрозуміле. Не зможу я її тягти на третій поверх, і крапка, сил у мене стільки немає. Якщо з рожевим кольором можна ще змиритися, то що придумати з непідйомним? Вантажника наймати? Чоловік каже – потім щось придумаємо. А що ми потім придумаємо? Я подзвонила в магазин і домовилася, що ми доплатимо трохи, і мені привезуть іншу модель, замість рожевого бегемота.
Сказано – зроблено, і вже через пару днів магазин із задоволенням обміняв «рожевого бегемота в рюшах» на іншу коляску, стильну, білосніжну і легку.
А потім в гості прийшла Надія Володимирівна, вона розсердилася.
– Я взагалі вам більше нічого купувати не буду, і ні копійки не дам. І за квартиру, мовляв, платіть самі тепер, раз такі самостійні! – сумно розповідає Оксана. – Я навіть не уявляла, що вона так відреагує. Не знаю, наскільки серйозно вона про квартиру сказала, але якщо дійсно платити не буде, це погано. У нас тоді зарплати буде залишатися тільки на хліб і воду. Це або чоловікові доведеться підробіток шукати, або мені щось придумувати. А що придумати з новонародженою дитиною на руках?
Тепер Оксана вже тій колясці не рада. Дуже шкодує, що перед обміном не порадилася зі свекрухою. Що тепер їй робити, як помиритися з матір’ю чоловіка?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
