Своїй молодшій сестрі я постійно щось винна! Такі правила запровадила наша мама ще з дитинства, минають роки, а у нас нічого не міняється.
От зараз знову, перед святами, в нашій родині виникли непорозуміння. Сестра попросила в мене грошей, я не дала, і тепер мама мене картає, що я жадібна.
Просто мама вважає, що я маю сестрі допомагати за першим її покликом. А я робити це я не хочу, і на це є певні причини.
Я старша за сестру на шість років. Коли я поступила в університет, а Христині виповнилося одинадцять, ми втратили батька.
Всі тоді дуже шкодували Христину, а мені говорили, що мені простіше, бо я вже доросла.
Тільки мені зовсім не було простіше. Я була дуже прив’язана до тата. А сестра навпаки завжди була ближче з мамою.
З сестрою стали носитися як з кришталевою вазою, і вона дуже швидко зрозуміла, що це можна використовувати з користю для себе.
Після навчання я поїхала у столицю, бо розуміла, що чекати допомоги мені нема звідки. У рідному місті мене ніхто не тримав.
У столиці я спочатку знімала кімнату в якоїсь бабусі, потім обжилася, поміняла роботу, стали знімати окрему квартиру.
Коли я повідомила мамі, що збираюся заміж, перше, що я почула були поздоровлення, а заяву про те, що допомогти грошима вона не зможе, тому що всі гроші йдуть на навчання сестри.
Тож не дивно, насправді. Я і не розраховувала. Ми з чоловіком взагалі не розраховували на допомогу батьків, організовуючи і оплачуючи весілля самі.
Поки я готувалася до весілля, мама мені зателефонувала і повідомила, що так сталося, що Христина чекає дитину і що я повинна скасувати весілля.
Я сказала, що не збираюся нічого відміняти, тому на весіллі з мого боку не було нікого з родичів.
Мене навіть по телефону ніхто з них не привітав.
Через два місяці мені подзвонила сестра і сказала, що мама потрапила в стаціонар.
Я відразу поїхала до них. Маму я відвідувала, так непомітно ми помирилися.
З того моменту почалися постійні дзвінки з проханнями допомогти грошима. Христині треба то, Христині треба це, а я ж в столиці живу, ми ж тут усі гроші лопатою гребемо.
Я раз допомогла, другий, третій, а потім зрозуміла, що треба щось робити, від мене ж не відстануть.
Під час чергового маминого дзвінка я сказала, що у самих грошей немає, тому що нам зарплати зменшили. Ніби як самим майже не вистачає на життя.
Сестра між тим народила, потік прохань відновився.
Я ще кілька разів допомогла, зробивши подарунок племінниці, а потім знову сказала, що грошей немає.
Говорити неправду мамі не хотілося, але і тягнути сестру я теж не збиралася.
Якби їм взагалі грошей не вистачало, я б допомогла, але тут справа в тому, що сестрі потрібні були дорогі речі.
iPhone , наприклад, або коляска для дитини за двадцять тисяч гривень, ніби дешевших немає.
Я мамі говорила, що це все надмірності, але вона мене не слухала, а як робот повторювала за сестрою, що вони занадто бідні, щоб купувати речі на один раз.
Ну а я занадто бідна, щоб здійснювати всі забаганки сестри.
Ми з чоловіком самі не шикували особливо, але купили машину, зробили ремонт в квартирі, збирали на розширення житлоплощі, періодично їздили відпочивати.
Щоб у мами не виникало питань, я говорила, що це все в кредит. Типу, грошей немає, але жити-то хочеться зараз.
Прикро, що доводиться говорити неправду, але це єдиний спосіб зберігати з мамою стосунки і не бути для сестри постійним спонсором.
На свята ми з чоловіком даруємо їм хороші дорогі подарунки, іноді я підкидаю грошей, але не в тих обсягах, які вимагає сестра.
Перед Новим роком вона зателефонувала, і попросила, щоб я скинула їй на карточку вісім тисяч гривень, бо вона знайшла для себе на зиму якусь куртку.
Я подумала, відправила сестрі три тисячі, а за гроші, які залишилися, купила собі пуховик.
Вважаю, що я все правильно зробила.
Тільки от мама мене не зрозуміла, і я знову вийшла винною.
Що мені робити? Як змінити цю сімейну традицію – тягнути сестру на собі?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.