Заміж Люба вийшла у 24 роки за коханого Олексія. У молодого подружжя відразу народилася донечка. Сергій просив дружину народити ще й сина, причому одразу, щоб діти разом росли. Але лікарі не радили цього робити, тому Люба відмовилася. А Сергій відтоді став зовсім іншим.
Жінка не вірила, що її коханий міг так змінитися, чекала підтримки, а він все більше віддалявся. Коли донечці Іринці виповнилося три роки, вона пішла в дитячий садок, а Люба нарешті змогла вийти на роботу. Олексій влаштувався у приватну компанію начальником транспортного відділу. Він часто допізна затримувався, їздив у тривалі відрядження. Люба ж займалася домом, тішилася донечкою, працювала і полегшено зітхнула, бо тема ще однієї дитини зійшла нанівець. Але це тільки здавалося.
Якось жінка вирішила перебрати доньчині речі, одяг, з якого Іруся виросла, хотіла заховати на антресолі, – її подруга чекала дівчинку, тож планувала віддати «придане», але чоловік здивувався: «Навіщо ти це ховаєш? Невже наш син, якого ти мені мусиш народити, носитиме дівчачий одяг?». Любу вразило не те, що він не цікавився її планами, а те, що він навіть не припускав варіанта, що дітей у них більше не буде, чи знову народиться дівчинка. Ні! Тільки син. Любу ця одержимість лякала, але вона промовчала.
Через рік після декретної відпустки жінку підвищили на роботі. запропонували посаду старшої медсестри відділення. Чоловік займайся своїми справами, віддавався роботі, Люба ж розривалася між домом, Іринкою, курсами підвищення кваліфікації, – нова посада вимагала. Іноді мусила затриматися у лікарні, то за Іринкою у садок заходив тато.
Все спілкування колись закоханої пари зводилося до розмов про Іринку, хоча говорила здебільшого Люба, Олексій відмовчувався, – проблеми сім’ї його мало цікавили. Олексій не ділився з дружиною своїми турботами.
Але Люба розуміла: відбувається щось недобре. Поведінка чоловіка змінилася не в кращий бік, він пізно приїжджав з роботи, намагався не спілкуватися з дружиною, весь час був задуманий і чимось спантеличений. Телефон не випускав з рук, при дзвінку йшов розмовляти в іншу кімнату, говорив тихо.
На питання дружини нічого не відповідав, зсилався на втому і проблеми на роботі. Любу ж такі відповіді не влаштовували, жінка розуміла, що тут справа зовсім в іншому. Точніше – в іншій. Жіночу інтуїцію не обдуриш.
Відчуваючи, що вони віддаляються одне від одного, Люба вирішила діяти. Передбачала, що в житті чоловіка з’явилася нова жінка, але хто вона, звідки і як дізнатися про неї, не розуміла. У Люби склалося відчуття, що він заплутався і не може прийняти рішення. Жити в такому стані неймовірно складно.
Проте хіба може жінка відступити від задуманого? Тож Любі таки вдалося з’ясувати, хто її суперниця, – колега, працювала з чоловіком в одній організації. На момент їхнього знайомства була розлученою, з десятирічною донькою. А коли Люба дізналася про їхній зв’язок, вона народила від Олексія дитину, теж дівчинку, яку записали на прізвище матері і дали по батькові Олексіївна.
На диво, Люба доволі спокійно сприйняла цю новину, ошелешила чоловіка, розповівши, що все знає, й цілком логічно запитала: як жити далі? Він теж особливо не здивувався, звідки у дружини ця інформація, і заявив, що залишає вибір за Любою. Жінку цю саму не залишить, вона народила йому дитину, нехай і не сина, отож буде їй допомагати, чим зможе. Любу приголомшило, – чоловік не відчував жодної провини, стояв з гордо піднятою головою.
Геть спантеличена, таки прийняла рішення про розлучення. Однак була не готова виїхати з його квартири, де разом жили, – Іринка вже пішла у школу поруч із будинком. Переїзд означав зміну школи і життєвого укладу. Але розлучення не відмінили, хоча й залишилися жити в одній квартирі. Справжню причину розлучення знали лише близька подруга Люби і мама. Для всіх інших – не зійшлися характерами.
Після закінчення третього класу Люба з донькою і двома подругами поїхали відпочивати до Туреччини. Там познайомилися з компанією з України, здружилися. Відпочивали два тижні і весь цей час спілкувалися, гуляли, їздили на екскурсії. Після повернення кілька разів зустрічалися всі разом. І не тому, що жінка й справді сумувала за всією компанією, – а от з одним із чоловіків таки хотіла продовжити знайомство.
Так у Люби невинне захоплення переросло у просто курортний роман. Зустрічалися кілька місяців, – чоловік був неодружений, пропонував Любі жити разом, але жінка не поспішала знову заводити серйозні стосунки. Закінчилося літо, а за ним почалася школа, мусила приділяти увагу доньці. Врешті, розійшлися з новим кавалером.
Через кілька тижнів Люба зрозуміла, що вона чекає дитину. Донька давно просила братика або сестричку, жінка й сама вже була готова до появи другої дитини, нехай і не в шлюбі. Та й мама ще доволі молода, – щойно вийшла на пенсію, то радо погодилася допомогти з малюком.
Поки було можна, Люба приховувала свій цікавий стан. Коли живіт став помітний, Олексій,– а він все не наважувався піти до тієї іншої, – навіть не наважувався запитати, хто ж батько. Люба благополучно допрацювала до декрету, легко народила синочка.
Олексій не перестав дивувати Любу: залюбки допомагав доглядати хлопчика, іноді справляючись навіть краще, аніж бабуся. Купали Любиного сина разом, гуляв з візочком разом з Іринкою, поспішав увечері з роботи, щоб побути з Максимком. Люба зі здивуванням і навіть з недовірою сприймала його допомогу, але почуття до малюка в Олексія були цілком щирі, справді батьківські. Коли ж Максимка потрібно було відвезти на плановий огляд, Олексій пішов разом з Любою. Дорогою зустріли знайомих, вітали з народженням сина.
Перед хрещенням малюка Олексій таки вирішив відверто поговорити з колишньою дружиною. Він розповів, що стосунки з тією жінкою у нього не склалися, вона знайшла іншого чоловіка і вже чекає дитину, він лише допомагає доньці матеріально і час від часу бачиться з Оленкою. Сказав, що готовий визнати хлопчика своїм сином, якщо, звісно, Люба не проти. Адже він так довго чекав на свого хлопчика.
«Свого?» – здивувалася Люба. «Так, свого. Максимко – мій довгоочікуваний синочок», – дивлячись на хлопчика з невимовною ніжністю, відповів Олексій.
До церкви на хрестини Максимка йшла ціла родина: тато й мама, дві сестрички – Іринка й Оленка, – донечка Олексія, яка тепер часто буває у тата і мами Люби. А ще – бабуся, хрещені батьки, друзі. Люба й Олексій знову закохані, радіють, коли бачать щасливі очі Іринки, усмішку Оленки, перші успіхи Максимка. І планують ще одну дитинку.
За матеріалами «Неймовірні історії життя».
Фото ілюстративне – e-turchaninov.
