Знаю я одну жінку, Людмилу. У Людмили четверо дітей від 5-ти до 17-ти років. Чесно кажучи, мама вона дуже хороша. З усіма своїми дітьми у неї дуже хороші щирі відносини, вона із задоволенням влаштовує сімейні свята, виготовляє з ними вироби в садочок, активно і цікаво приймає участь в шкільному житті своїх дітей, допомагає їм з навчанням, поважає їх і знає всіх дитячих друзів і розмовляє з кожним по душах, між іншим, вона завжди встигає шити, прибирати, готувати на всю свою велику сім’ю.
І щоб ви хотіли знати, Людмила цілком щаслива і задоволена людина, та й вона сама весь час про це говорить усім під ряд.
Я знаю Людмило вже досить давно, і ще дуже добре пам’ятаю, коли її діти були зовсім маленькими, чоловік якось запитав Людмилу – мовляв, а що вона хотіла б отримати в подарунок на черговий день народження?
– Не знаю, – розгубилася щиро вона, адже не чекала такого запитання, бо чоловік завжди дарував щось на свій смак. – Хоча, напевно, знаю: вихідний. Хоча б один день тільки для себе однієї виділити. Хочу побути на самоті – з ранку до вечора, от щоб нікому нічого не робити, не варити їжу, не мити, не прибирати, не подавати і не відносити нікому нічого. Хочу виспатися, відпочити, полежати у ванні, сходити спокійно в перукарню, а потім в кафе попити смачної кави. Але хіба це реально.
Ніхто тоді чомусь не прийняв це бажання всерйоз. Чоловік купив дружині подарунок хороший, дорогий, витратив чимало грошей.
Посміялися і забули. І то сказати, це було практично нездійсненно: Людмила мала тоді ще зовсім маленьких дітей, та й взагалі, хто б залишився замість неї з дітьми? Цілий день, з чотирма, малий, мала і ще менше, жарт чи що? Так Людмила і сама була впевнена, що сказала таке зовсім не подумавши, то були прості слова.
Чоловік подарував в той раз золоті сережки, і розмову цю усі просто забули.
А сьогодні діти у Людмили все вже відносно великі, немовлят немає. Стали вони вже більше самостійнішими.
І вона все частіше заводить розмову про те, що хочеться скоріше всіх уже виростити, на ноги поставити, подивитися, хто як влаштується в житті і почати нарешті жити для себе, адже роки так швидко минають, а вона постійно якась втомлена.
– Ніііі, з онуками своїми я допомагати не буду, навіть най не розраховують зовсім на мене – сміється щиро Людмила. – З онуками – нехай як-небудь самі справляються. Награлася я вже в ці ігри, досить з мене вже такого життя, адже постійно в турботах. Діти виростуть – поїду подалі з галасливого міста, в якесь маленьке село. Буду жити там одна з чоловіком, тільки для себе. І все! Дітей буду запрошувати на великі свята, раз на рік. Квіточки посаджу, кроликів заведу, буду читати, малювати, фотографувати, дуже люблю шити і вишивати.
Усі знайомі та рідні люди не розуміють Людмилу, як так можна, дивляться дивно в її сторону і трохи засуджують.
Ну як це, приходиш додому, а там тебе ніхто не чекає? Але Людмила хоче пожити трохи спокійно для себе з чоловіком, бо дуже втомилася за всі ці роки.
Дітей відразу налаштовує на самостійне життя, нехай на батьків особливо не розраховують. На осуд людей не зважає, хто був на її місці лише той зрозуміє.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – krassever.
