Пеpед знaйомством Олени з бaтьками, Валентин ніякoвіючи попpосив: «Тiльки нe кaжи, щo ти рoдом із сeла». Пpоте Олена чeсно у всьoму зiзналася. «На вeсілля нe рoзраховуйте», — вiдрізали бaтьки.
Олена працювала лаборанткою на одній із кафедр інституту, паралельно навчалась там на заочному відділенні. Одного разу, під кінець робочого дня, на кафедру зайшов симпатичний студент-філолог. Молоді люди разом пішли до зупинки автобуса. Невдовзі вони почали зустрічатися. Джерело
*** НЕ КИЯНКА, АЛЕ НАЙКРАЩА З ДІВЧАТ
Як виявилося, майже всі рідні Валентина були філологами за фахом. Згодом, наче жартома, хлопець зізнавався Олені, що й майбутню невістку його батьки бачать філологом і неодмінно киянкою. «Уявляю, як вони будуть розчаровані, бо я лише сказав, що зустрічаюся з найкращою з дівчат», — додавав Валентин.
Олену це насторожувало. Як сприймуть її — не киянку та ще й майбутнього інженера — батьки хлопця? Невже стануть на заваді їх зустрічам? Та Валентин не поділяв сумнівів коханої: «Не хвилюйся, нам же жити, а не батькам». Ці слова заспокоїли дівчину, адже свого життя вона вже не мислила без Валентина. Чекала від нього пропозицій на майбутнє.
Перед знайомством Олени з його батьками хлопець ніяковіючи попросив: «Тільки не кажи, що ти родом із села». «Тоді нам потрібно припинити зустрічі, бо рано чи пізно вони дізнаються», — зауважила Олена. «А я повідомлю про наше одруження», — миттєво відреагував Валентин.
*** ЗНАЙОМСТВО З РІДНЕЮ
Лише в гостях у батьків нареченого дівчина зрозуміла, як незвично їм сприймати сільський уклад. Квартира з величезними стелажами книг і картинами на стінах свідчила, що тут проживає кілька поколінь, закоханих у літературу.
Незважаючи на намагання хлопця розрадити присутніх, атмосфера зустрічі була натягнутою. Дівчина чесно розповіла про себе, батьків, родину, запросила в гості. У відповідь бабуся, ні до кого не звертаючись, кинула фразу: «Невже в місті немає гарних дівчат?». Олену це образило, а Валентин зробив вигляд, ніби не почув фразу, і змінив тему розмови. «До речі, ми одружуємося», — ніби між іншим сказав Валентин, коли Олена почала збиратися додому. «На весілля не розраховуйте», — відрізали батьки.
Тоді Олена навіть припустити не могла, що ця зустріч заклала «бомбу уповільненої дії» під їхні взаємини. Що чоловікові постійно дорікатимуть через те, що одружився з «не достойною» його. Але вода, як відомо, і камінь точить… На одруження рідня хлопця так і не приїхала. Відтоді й повелося: свекри ігнорували невістку, а Оленині батьки приймали зятя як сина.
*** ПІДСТУПНИЙ ПОБУТ
Уже на початку сімейного життя виявилося, що Валентин не готовий до самостійності. Ним завжди всі опікувалися. Він не знав, як розпоряджатися грошима, не звик навіть власні речі класти на місце (вдома за ним прибирали). Та Олена пам’ятала слова своєї мами: «люблячого чоловіка можна навчити всього, аби бажання». Потроху все налагоджувалося.
Та сталося нещастя — перша вaгiтність тpaгічно переpвалася. Після лiкарні Олена помітила, що ставлення чоловіка до неї змінилося: якщо раніше оберігав, то тепер — жодної допомоги, натомість постійні докори: «нe збeрегла дитину». Родичі чоловіка додавали «хмизу у вогонь»: мовляв, невістка «не вміє готувати, прибирати і витрачати гроші» (а Олена, до речі, добре шиє: модними речами забезпечує і себе, і подруг, і клієнток, які з’явилися). Виправдовувалася перед чоловіком, нагадувала, що живуть вони фактично на її заробіток. Однак Валентин не звертав уваги на її аргументи: «Мені треба гарно одягатися, я ж викладач! Не те, що ти, лаборантка у білому халаті». Розуміла жінка, з чиїх слів «співає» чоловік, адже для його рідні вона залишалася «лаборанткою», хоча вона має вищу освіту і її високо цінують як фахівця.
Чому так довго терпіла це? — Олена й досі не розуміє. Кохала… А потім вирішила: досить. «Ми рoзлучаємося!» — сказала чоловікові. Без жодних емоцій Валентин мовчки взяв паспорт і вони рушили до РАЦСу. Після розлучення жінка зібрала речі й поїхала до батьків.
Проте через кілька тижнів Валентин приїхав з вибаченням. «Давай спробуємо відновити наші стосунки», — прохав він. Піддалася на вмовляння. Кілька місяців жили добре. Та потім знову втрутилася його мама і… повернулися колишні кoнфлікти і докори.
…Після другої спроби Олена перестала чекати свого щастя. Казала: «Обпечешся раз, навіть на холодне дмухатимеш». Але час не стоїть на місці. Молода і красива Олена зустріла чоловіка, який зміг загоїти її обпечену душу. А потім здійснилась її, ні, тепер уже їх — Юрія та Олени — мрія: вони стали батьками. Хоча задля цього майже всю вaгітність, за порадою лiкарів, жінка провела в лiкарні. А чоловік щодня після роботи був поруч. Тепер маленький пустунчик Сергійко — найбільша втіха своїх батьків. А всі життєві негаразди — на другому плані.
Наталія ПАХОЛОК
