Відразу скажу, що не планувала так прожити своє життя, але склалося саме так і я цим зовсім не пишаюся. Мені дуже важко, а поговорити нема з ким. Справа в тому, що у мене тривалі відносини з одруженим чоловіком. У нього маленький син і піти з сім’ї він не може через сина.
У певний момент він з’явився в моєму житті і залишився в ньому надовго. Було багато всього, багато випробувань, намагалися розійтися, не виходило. Не вистачало у мене сил поставити жирну крапку. Не можу без нього, люблю його дуже. З ним навіть повітря інше. Я справді настільки його люблю, що готова миритися з тим, що він залишається в сім’ї.
Розлучатися він не думає, я не наполягаю на цьому, розумію, що не збудувати щастя на чужому нещасті. Було б легше, якби він сам пішов від мене. Часом буває так важко, усвідомлюючи, що я роблю боляче іншій людині – його дружині. Розумію все, але важко щось змінити.
Але нещодавно мені запропонували виходити заміж. Місяців зо два тому після роботи мій колега Павло запросив мене на чашку кави. Ми давно знаємо один одного і просто поговорили. І я дізналася, що він розлучився. Хотіла розповісти йому свою сумну історію, адже ми спілкувалися як друзі, але язик не повернувся сказати правду. А трохи пізніше він зізнався, що хоче бути зі мною. Зробив мені пропозицію.
І я зрозуміла, що він мене любить. Але сказати свою правду про стосунки з одруженим чоловіком у мене не вистачило сміливості. Він старший за мене, дуже тепло і ніжно до мене ставиться, з ним є можливість створити сім’ю, він хоче дітей. А мені вже 35 років і хочеться створити свою сім’ю. Але чи будемо ми щасливі, адже я люблю іншого. Того, хто завжди буде зі своєю сім’єю, але при цьому теж любить мене.
І я не знаю, що мені робити. Можна продовжувати любити, приймаючи все як є. А можна будувати відносини з тим, кого не любиш. Важко все це, хочеться поради, як правильно поступити. Відчуваю, що я дуже заплуталася.
Фото ілюстративне – connectnurture.
