fbpx

Павло теж прийшов на весілля. Але вигляд у нього був сумний. Не була веселою і сама наречена. «Зараз я відведу твого чоловіка в будинок, нехай там відсипається», – сказав Павло. «А ти залишайся тут, повернуся і нарешті поговоримо». До чоловіка Василина так і не повернулася

Втекла з власного весілля…

Це було звичайне весілля, на якому всі гості співали і танцювали, і лише у Василини були сльози на очах. Вона була нареченою, яка виходила заміж за Василя Михайловича, старого вдівця, якому вже за сорок минуло. А дівчині всього 18. Він так чекав повноліття, через це і тягнули з торжеством аж з весни. Михайлович один без сватів уже заздалегідь ходив до матері Василини за дозволом. За матеріалами

Її мати сама підняла чотирьох дітей, адже особливої ​​надії на непутящого чоловіка у неї не було. А потім батька не стало. Василині було всього сімнадцять, сестрі йшов чотирнадцятий рік, а близнюкам і зовсім восьми ще не було. Як тепер жити, вони не знали.

Ось і довелося Василині піти продавщицею в місцевий магазин, господарем якого і був Василь Михайлович. Дуже вже мати просила, щоб він взяв її старшу дочку на роботу.

Він, звичайно, хороший чоловік. Зарплату завжди давав вчасно, матері допомагав, привозив дрова, та ще й грошей не брав. Як тут не бути вдячним такій людині?

А для нього ці дрова – дрібниця. Він, за сільськими мірками, людина дуже навіть заможна. Два магазини, та ще автомайстерня, де власне і працював батько Василини.

Михайлович часто приходив в магазин і сам там забирав виручку, та примовляв до дівчини: «Працюй, працюй». Сама вона його трохи навіть боялася, адже говорили, що свою дружину він просто переводив докорами, вже надто вимогливим був.

Коли мати повідомила доньці про наміри Михайловича, то Василина спочатку дуже злякалася значно старшого за себе чоловіка.

Крім цього була і ще одна причина, яку вона від усіх ретельно приховувала. Це Павло, ​​який підробляв помічником у її батька в автомайстерні.

Читайте також: Того вечора Ніна зібрала речі і поїхала до батьків. А через два тижні з’явився Михайло з великим красивим букетом і каблучкою. Михайло переконався, що Ніна говорила правду про Ольгу

Коли батько ще працював, то Василина часто забігала до нього на роботу (бувало мати відправить її передати обід), так Павло в цей момент посміхався на всі 32 зуба. Відразу біг мити руки, щоб привітатися з нею. І так він для неї приємно пахнув: машинним маслом і … молодістю! Ось що їй по-справжньому було потрібно!

А тепер мати намагалася присоромити Василину, кажучи, що перш за все треба думати про своїх сестер і сім’ї. Василь Михайлович забезпечить їм гідне існування.

Василина звичайно стільки сліз виплакала. Побігла в автомайстерню, щоб скоріше переговорити з Павлом. А він на роботі пропадав вже другу добу, їм пригнали вантажівку, який потрібно було полагодити в найкоротші терміни. Ось вони і бігали всім автосервісом навколо нього, намагаючись привести машину в дію. Павло лише зрідка висував голову з-під машини і кивав Василині. Вона почекала і каже: «Гаразд, я пішла!».

«Куди ж?» – заперечив він.

«Заміж» – видала Василина і, розвернувшись, пішла.

На весільному торжестві був і Павло. Він нарешті відмився від машинного масла, виглядав дуже свіжо і молодо. Але вигляд у нього був похмурий і сумний. Сидів ніби не на весіллі зовсім. Потім, природно, в хід пішли танці. Танцював Павло з усіма, хто йому не відмовляв. Сам він намагався особливо не показувати, що якось дивиться не так на наречену.

Василина, дивлячись на це все, так почала себе паршиво себе почувати, що не стрималася і розревілася. Потім вже вона почала плакати від жалю, але не до молодого нареченого, а до самої себе. Адже вона розуміла, що любові до дорослого чоловіка у неї немає і навряд чи вона колись з’явиться.

Потім вона подивилася на близнюків і побачила наскільки їм некомфортно знаходитися на цьому заході, а мати все їх змушувала їсти, так як вдома їх нічого не чекало. Вся ця картина діяла на молоду дружину дуже негативно.

Коли останній гості, ледь перебираючи ногами, все ж залишили банкет, Василь Михайлович велів Павлу організувати автомобіль, який довезе молодих до їх сімейного гніздечка, яке він трепетно ​​готував до приходу молодої дружини. Йшли вони до машини наступним чином: він буквально тягнув дружину «під пахвою».

Перед цим дівчину наречений попередив: «Зайдеш в спальню, ойкнеш, я там золоті шпалери поклеяв з павичами, та штори в тон підібрав». А їй так нудно від усього цього удавання було, що їй аж противно було. Павло абияк заштовхав його в машину, а новоспечений чоловіка все продовжував щось нашіптувати. Не встигли вони від’їхати, як він заснув глибоким сном, так захропів так, що навіть заглушав звук мотора. Так вони довго сиділи в машині, нічого не кажучи один одному. Але вони точно знали, про що мовчать.

«Зараз я відведу твого чоловіка в будинок, нехай там відсипається», – сказав Павло. «А ти залишайся тут, повернуся і нарешті поговоримо».

Василина як і велів Павло залишилася сидіти в машині, він затягнув до хати Михайловича, підняв на другий поверх, саме туди, де і були шпалери з тими самими павичами і сам повернувся. Трохи помовчавши, Василина запитала: «Що ми будемо робити?». Подиву в очах дівчини не було, все було ніби очікувано. Відповідь не змусила себе довго чекати.

«Я, звичайно, не зможу тобі дати двоповерховий будинок, золоті штори і таке інше, але я пропоную поїхати до річки і просто послухати там солов’їв».

До чоловіка Василина більше так і не повернулася.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page