Я живу в звичайному будинку на околиці великого міста. Моя квартира на верхньому поверсі, а ось мої сусіди — це справжні родинні люди. Ми з ними добре ладнаємо, чаксто спілкуємося і іноді ходимо в гості одне до одного.
Оля і Павло — молода пара, здається, вони завжди живуть в повній гармонії, навіть коли здається, що навколо все пливе в розпливчастому хаосі. Я часто спостерігаю за ними, і, зізнаюся, це навіть трохи цікаво.
Павло завжди такий уважний до Олі. Я бачила, як він часто допомагає їй, навіть у дрібницях, що здаються абсолютно незначними. Якось я випадково почула, як Оля казала йому, що їй треба було купити грибочки, і, звісно ж, це був привід для того, щоб Павло зайнявся своєю улюбленою справою.
– Павло, я свої улюблені грибочки купила, – сказала вона йому з порога, коли він повернувся додому. – Ти ж знаєш, як я не люблю чистити гриби, а ти це робиш так добре і смажиш їх так смачно, що просто смакота. У тебе це найкраще виходить, супер просто! Може, ти сам і займешся?
Павло, як завжди, не відмовився від допомоги. Він був готовий допомогти дружині у будь-який момент.
Я навіть звернула увагу, як він ніжно з нею розмовляв, а потім одразу пішов на кухню. Він обожнює готувати, і це було ще одним підтвердженням того, що вони створюють таку гармонійну пару. Я бачу, як Оля часто звертається до нього з дрібними проханнями, і він ніколи не відмовляє.
Через кілька днів, коли я пила каву на своєму балконі, я почула, як вони знову розмовляють. Оля готувала холодець, а Павло тим часом відпочивав.
Я завжди захоплювалася, як Оля знаходить слова, щоб Павло відчував себе незамінним, навіть у таких буденних справах.
– Павле, ти ж знаєш, як я не люблю витрачати час на дрібниці, коли мене чекають важливіші набагато справи. Допоможеш мені розібрати м’ясо?
– Прямо зараз тобі допомога потрібна? – запитав Павло, поглядаючи на телевізор.
– Ні, через пів години десь, ти можеш якісь свої справи закінчити теж, – відповіла Оля.
Тон їхнього спілкування був таким м’яким, що навіть я, стороння людина, відчувала, як між ними панує взаєморозуміння.
І так було завжди. Оля могла спокійно сказати, що їй потрібна допомога, і Павло ніколи не відмовляв. Він був її надійною опорою.
Ось, наприклад, коли Оля вирушала на ринок за продуктами, вона ніколи не йшла сама, хоча могла б легко впоратися сама.
– Павле, я так переживаю, що щось забуду! Може, підеш зі мною на ринок? Так буде спокійніше.
Я завжди була здивована тим, як Оля просить його про допомогу, наче це справжнє випробування для неї. Вона така маленька, тендітна, і завжди знаходить спосіб звернутися до нього, щоб він відчував себе потрібним і дуже важливим в її житті.
І Павло, звісно, ніколи не відмовляє ні в чому дружині. Мені здавалося, що між ними немає жодних проблем, і вони завжди ділили все навпіл.
Але я почала розуміти інші речі, коли одного разу Оля запросила мене поїхати до її батьків у село. Я не знала, що туди поїде і Павло, але коли ми приїхали, я побачила, як він швидко вливається в їхній побут.
Мама Олі одразу ж звернулася до свого чоловіка:
– Дмитре, ти так добре прополюєш цибулю, допоможи мені. Щось вона зовсім заросла.
Я тоді зрозуміла, що Оля навчилася у мами просити свого чоловіка про допомогу. Я навіть почала сміятися, коли побачила, як її мама знову звернулася до свого чоловіка:
– Ти картоплю почистиш, Дмитре? Вона така дрібна, ніхто не зробить так тонко, як ти.
І ось тоді я зрозуміла, звідки у Олі ця звичка – постійно просити Павла про допомогу. Це не було маніпуляцією, це просто частина їхнього повсякденного життя.
І Оля навіть не усвідомлювала, що такою поведінкою формує образ Павла, як незамінну людину в житті. І це працювало на всі сто.
Я дивилася на це зі сторони, і треба сказати, що вони обоє виглядали щасливими в своїй ролі. Можливо, Оля іноді просила більше, ніж потрібно, але Павло не ображався. Він завжди відповідав їй з посмішкою і робив все, що було потрібно. Вони виглядали абсолютно гармонійно разом.
Пам’ятаю, як я їхала в маршрутці і почула розмову між іншою парою. Чоловік і жінка сперечалися, і ця ситуація дуже здивувала мене. Жінка голосно обурювалася, докоряючи чоловіка на весь салон:
– Ну чому ти навіть саморіз не можеш прикрутити? Я сама все роблю! Завжди одна! Чоловік у мене є, а роботи у мене дуже багато.
– Та я ж допомагаю завжди тобі. але тобі вічно все не так і нічого не подобається! – намагався виправдатися чоловік, але його слова звучали дуже тихо.
– Не сміши мене! Знову нічого не зробив! Ти навіть пилосос не можеш включити, доводиться самій робити все!
Я була дуже здивована. Мені навіть дивно стало, коли я подумала, що у мене і в Олі могла б бути схожа ситуація. Але потім я зітхнула з полегшенням. Адже у мене з чоловіком все було по-іншому тепер.
Я колись своєму чоловікові теж постійно докоряла в усьому, а потім навчилася у сусідки і теж до нього звертаюся так, як Ольга до свого Павла.
Я подумала, як добре, що Оля виявилася не такою і ще й приклад показала мені.
Вона завжди дає Павлу можливість проявити себе, але при цьому робить це так, що він сам із задоволенням готовий допомогти. Її слова не виглядають примусом, а є запрошенням до співпраці. Я зрозуміла, чому їхня пара така міцна. Вони ніби створюють маленький всесвіт, де кожен з них відчуває себе важливим і потрібним.
І так вони живуть, у гармонії, підтримуючи одне одного, створюючи атмосферу затишку і розуміння. Вони знають, що разом завжди буде легше.
Я бачу в цьому якусь жіночу хитрість. Хіба не так?
Фото ілюстративне.
