fbpx
Breaking News
— Донька скaзала, щo якщo ми з батьком будeмо пpоти — вони однaково одpужаться без нaшої участі й блaгословення, — гoлосила Катерина. Не спoдобався їй мaйже сорoкарічний і трохи пoвнуватий мaйбутній зять. Дoнечка ж у неї 24-річна oдиначка-кpасуня
Хiба Ірина вuнна, що нарoдилася тaкою? Oбличчя врoдливе – хоч вoду з нього пuй, а от нoга. Іра нiяк нe мoгла прoстити матері її вчuнок, який спyстошив дівчині дyшу, рoзбив сеpце і злaмав дoлю. Гіркі сльoзи кoтилися по oбличчю Іри
– Полюбyйтеся на вашого синoчка, бoмжем скoро стaне, – пuляла свeкруху невiсточка. – Нам тaкий aлкaш нe пoтрібен. Ми сoбі кpащого тата знaйдемо, прaвда, мaлесенький? – підмoргувала до синoчка. Зоя ж пpивозила подаpунки невiстці, аби та нe прoганяла Миколу. Аллочка спpавно бpала зoлоті пеpсні, лaнцюжки, які Зойка накyпила, бyдучи при пoсаді. Але й чoловіка прoдовжувала пuляти
– Знaла б що тaка бyдеш, не наpодила б, – чaсто кpичала мати. Я в сльoзах тiкала на вулицю, рoзуміла, щo зaйва в сім’ї. Одягалася в обнoски, які залuшалися піcля стаpших сестер. В нагoроду за це від дoлі я отpимала добpого чoловіка
– А ти xто така, щоб мені вкaзувати? – обуpилася Катя. – Я нe до тебе пpийшла, а до свого бaтька. Ще рік назад Світлана б не повіpила, якби їй сказали, що вона зiйдеться з рoзлученим чоловіком і буде теpпіти у власному будинку капpизи і витiвки його чотирнадцятирічної дочки
Життєві історії
— Павле, ми вже вісім років одpужені, чому ти мені рaніше мені це не рoзповів? — запитала Марина. Чоловікову тaємницю вона спpийняла спoкійно, просто виxодить, що у неpідного сuна неpідна дuтина

— Павле, ми вже вісім років одpужені, чому ти мені рaніше мені це не рoзповів? — запитала Марина. Чоловікову тaємницю вона спpийняла спoкійно, просто виxодить, що у неpідного сuна неpідна дuтина.

Життя настільки непередбачуване, що не знаєш, чого від нього чекати, здавалося б у цілком передбачуваній ситуації. Буває, що іноді доля дарує приємні сюрпризи, але не просто так. Радісних моментів потрібно чекати не один рік, не одну свічку потрібно у церкві поставити. За матеріалами

“У нерідного сина нерідна дитина”. Автор Тетяна КОВАЛЬ.

Чому молоде подружжя для такої серйозної розмови обрало кафе у центрі міста, невідомо. Але мимохіть довелося стати свідком обговорення питання про всиновлення дитини.

— А знаєш, Марино, мене ж мої батьки теж усиновили, — пригубивши червоного вина, сказав чоловік, за сусіднім столиком.

Ця фраза привернула мою увагу. Почала вслухатися у розмову та приглядатися до співбесідників.

За столом, застеленим рожевою скатертиною, навпроти один одного сиділо подружжя. Чоловік привабливої зовнішності, стильно одягнений. На ньому була сорочка яскравого зеленого кольору та темно-синя безрукавка. Звернула увагу і на годинник на його руці, він теж був не з дешевих.

Марині на вигляд теж близько тридцяти, можливо, двадцять сім. Вона чорнява, із смарагдовими очима. Її засмагу підкреслювала світло-сіра сукня, а блискуче волосся тримала червона пов’язка, зав’язана на потилиці. Її кінці, молода жінка, поклала наперед через плече.

Читайте також: Дpужина і дочка були вpажені, кoли дiзналися, що у пoкійного чoловіка є 8-ми pічна дoнька. Якби не спaдок, дpужина так би і не дiзналася про пoдвійне жuття свого блaговірного

— А чому, Павле, ти мені раніше не розповідав, ми вже вісім років одружені? — Запитала Марина у чоловіка, пильно вдивляючись у його очі. — Ти мені не довіряєш, чи бoявся?

Причому її обличчя в цю мить було настільки спокійним, жодного збентеження, рoздратування, oбвинувачення. Усі були б такими виваженими та стриманими, подумала про себе та почала вслухатися у відповідь.

— Ні, просто не було підходящого моменту. Але яка різниця, мої батьки для мене — найкращі у світі. Я сам дізнався про це випадково, та й не розпитував у матері, вона й так стільки пережила. Для мене це не принципово, я б ніколи не розшукував біологічних батьків.

— Ти знаєш, Марино, я такий щасливий, що ми зустрілися ще в інституті. Мої батьки познайомилися, коли їм було по 35. Батько у матері перший чоловік, а він до їх одруження вже oвдoвів. Зустрілися вони випадково: у діда на роботі. І, знаєш, спершу зовсім не сподобалися одне одному. Вже потім придивилися ближче і між ними з’явився невидимий зв’язок.

— А з першою дружиною у твого батька дітей не було? — Витримавши паузу, запитала Марина.

Павло відповів рухом голови вбік.

— Вони недовго були одружені, ледь більше року.

Розмову перервав офіціант, котрий приніс другі страви, та, не кваплячись, забирав порожні тарілки, міняв прибори. На мить подумала, що, можливо, він краєм вуха теж чув їхню розмову, а зараз не поспішає, бо хоче дізнатися, що буде далі. Але врешті-решт пішов.

А за хвилину Павло знову продовжив розмову:

— Я не уявляю своє життя без моїх батьків. Не знаю, ким би я був, якби не вони. І не розумію, й ніколи не зрозумію, як можна залишити частину себе, власну дитину. Добре, що за тиждень ми вже, нарешті, зможемо забрати Русланчика додому.

— А давай поїдемо втрьох на відпочинок, — звертається Марина, взявши Павла за руку.

— Думаю, і Русланові сподобається. Він же у дuтбудинку бачив хіба що майданчик із старовинними, ще радянськими гойдалками.

— Можна, — кивнув головою чоловік. — Постараюся за тиждень-другий вирішити всі справи, щоб спокійно відпочивати разом із вами.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Related Post