fbpx
Життєві історії
Пару днів назад, увечері, я вже спати лягла і засипати почала навіть, раптом дзвінок. Дивлюся на телефон – Марина, невістка моя. Вона мені сто років вже не дзвонила. Я захвилювалася, звичайно, думала, що щось трапилося. Весь сон як рукою зняло, взяла в руки телефон. А вона мені висказала все, що думає про Петра і слова не дала вставити. І я згадала, як після весілля свекри купили квартиру дітям і запросили мене на новосілля

– Ось я все ніяк зрозуміти не можу, чому невістка до мене так відноситься, – скаржиться 65-річна Зіна. – Поганого я їй нічого не робила за весь час, скільки знаю я її. Ну да, квартиру їм купити не допомогла, це правда, на відміну від її батьків. Але у мене і можливостей таких немає, як у моїх сватів, повинна ж вона це розуміти, не мала ж дитина, все таки. Я не працюю вже давно, живу на пенсію одну лише. Розумію, звичайно, що для невістки я абсолютно стороння людина, але так теж не можна. Ніколи їй нічого не подобається. До своєї дитини мене взагалі не допускають. Онукові моєму вже рік і два місяці, він мене не знає абсолютно. Зустрілися на вулиці – на руки не пішов ні в яку, за матір сховався, заплакав.

Синові Зіни, Петрові, трохи за тридцять, він п’ять років уже одружений, з дружиною Мариною живуть окремо, квартиру недавно купили. Більшу частку грошей на покупку квартири дала сваха. Батьки Марини – люди заможні, вони ж допомогли дітям і з ремонтом, і з меблями та технікою для квартири. Зіну запросили на новосілля.

– Як на картинках в сучасних журналах все зроблено! – ділиться Марина враженнями від квартири свого сина. – Дизайнера запрошували, ну, це відчувається. Все в світлих тонах, все поєднується, нічого зайвого. І начебто все просто на перший погляд, але явно недешево. Грошей, я думаю, туди вкладено чимало.

У Зіни ніхто не просить брати участь у витратах, але вона все одно відчуває себе не в своїй тарілці.

– Як кухарка, яка зайшла чогось в панські покої! – сумно зітхає жінка. – Я спочатку думала – ну добре, я тоді буду їм з онуком допомагати, приїжджати, з коляскою гуляти. Вони ж народили дитину відразу після того, як в нову квартиру в’їхали. Але коли на світ з’явився мій онучок, невістка заявила, що їй нічого не треба -мовляв, народжували для себе, впораємося самі. Я пропонувала багато разів, але Марина стоїть на своєму – спасибі, не треба. У підсумку за рік я внука якщо раз п’ять бачила, то добре. Причому, останнім часом моя невістка зі мною взагалі в такому тоні розмовляє, як ніби я у них, ну не знаю, грошей багато позичила і не віддаю вже п’ятий рік. Подзвоню дізнатися як справи, а вона мало не «чого треба, мені ніколи».

Зіна вже й у сина намагалася дізнатися – чи не ображається невістка на щось? Але той тільки безтурботно махав рукою – не звертався, мамо, уваги, Марина моя просто втомилася, дитина активна, ночами спить погано, вдень на місці не посидить ні хвилини. У дружини зовсім сил вже немає. Малюк їй не приготувати толком не дає, ні прибрати, і на вулиці за ним око та око, їй відпочити навіть ніколи, ні хвилини вільної немає.

– Так я ж готова допомагати твоїй дружині з онуком! – впевнено пропонувала свою допомогу зіна своєму синові. – Давайте я приїду, і приготую, і приберу, і попрасую. Можу і на вулицю з онуком вийти, і вдома посидіти, і в магазин сходити зі списком, нехай Маринка тільки скаже, що треба, нехай зателефонує мені, я відразу приїду, тільки покличте.

– Мамо, ну домовляйся з Мариною сама вже якось і приходь! – знизував плечима син. – Я не знаю, які у неї плани на завтра. Здається, ніяких завтра вдома вони повинні бути. Приходь, звичайно, якщо маєш бажання.

А Марина з Зіною і розмовляти не хотіла, особливо останнім часом. І днями, здається, стало зрозуміло, чому.

– Пару днів назад, увечері, я вже спати лягла і засипати почала навіть, раптом дзвінок! – розповідає Зіна. – Дивлюся на телефон – Марина. Вона мені сто років вже не дзвонила. Я захвилювалася, звичайно, думала, що щось трапилося. Весь сон як рукою зняло, взяла в руки слухавку. А вона як взялася мені щось пояснювати так голосно. Слова не дала вставити. Мовляв, як вам не соромно взагалі, ви подивіться, котра година. Навіщо ви Петра зараз до себе викликали? Ну, погано вам, я розумію, але він же не лікар. Синові вашому на роботу завтра. Рано вставати. Та й взагалі, мовляв, ми вже спати лягли, тут ваш дзвінок, всі піднялися, дитина прокинулася, так не можна.

Зіна слухала весь цей час з круглими від подиву очима – синові вона в останній раз телефонувала вдень, він був на роботі, перекинулися парою слів, у всіх все нормально, та й добре. Дзвонити пізно ввечері без вагомих на те причин синові їй би і в голову не прийшло – навіщо?

З Марининих же слів було зрозуміло, що Зіна телефонує синові мало не кілька разів на тиждень, як правило, пізно ввечері, після чого той встає і їде до неї на допомогу. Скільки можна?

– Я намагалася сказати, що це якась помилка, але моя невістка мене і слухати не стала. Слова не дала вставити.

Після розмови з невісткою Зіна кілька разів набрала номер сина – безрезультатно, телефон він не взяв.

– Спочатку я думала, ох, додзвонюся до нього, все йому висловлю! – розповідає вона. – Але відразу не додзвонилася. А потім подумала – а навіщо мені, власне, лізти в цю історію, псувати відносини з сином? Через кого – через невістку, яка мене за людину не вважає? Що не зроблю, в будь-якому випадку я залишуся винна. Шлюб там, судячи з усього, протримається ще недовго. Розлучення тільки питання часу. Так що, можливо, і добре, що онук мене не знає, а я його. Все на краще!

Після того Зіна навіть питання синові не задала з приводу цього нічного дзвінка невістки і його поїздок – нехай розбираються самі, вирішила вона. Так буде краще для всіх.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook