fbpx
Життєві історії
Пару днів назад Марія купила собі полуницю. Прийшла додому, дивиться, немає нікого. Ну, думає, добре, зараз і покуштую. Вимила ягоди, на тарілочку виклала, сіла на кухні з газеткою, і тільки рот відкрила, щоб ягідку покласти, як двері відкриваються і забігають онуки: – Ой, бабуся ягоди їсть! Дай нам! – Це мої ягоди, я купила собі. Якщо хочете теж, йдіть у мами просіть! Нехай вона піде і вам купить, – відповіла Марія дітям. А потім на кухню відразу зайшла донька

Ввечері Марія купила собі трішки полуниці, можливо, ягід з десяток! Грошей немає, звичайно, зовсім зараз, але щось так захотілося спробувати хоч раз в цьому сезоні, прям дуже. Вирішила, була не була! Купила, прийшла додому, дивиться, немає нікого. Ну, думає, добре, зараз і покуштую. Вимила ягоди, на тарілочку виклала, сіла на кухні з газеткою, і тільки рот відкрила, щоб ягідку покласти, як двері відкриваються і забігають онуки:

– Ой, бабуся ягоди їсть! Дай нам!

Онуків у Марії двоє, хлопчики трьох і шести років, сини її дочки Іванки. Кілька місяців тому Іванка з чоловіком здали в оренду свою квартиру, яку взяли в кредит і разом з дітьми переїхали жити до своєї матері, щоб пережити важкі часи. Зять Марії наприкінці того року змінив роботу, але на новому місці чомусь не склалося – напрямок, який його взяли розвивати, в зв’язку з кризою взагалі скоротили, і чоловік опинився на вулиці, зовсім без роботи.

Іванка повинна була вийти зі свого декрету довжиною в шість років влітку. Але в її компанії теж скорочення, і виходити по суті нікуди. Навіть ті, хто працював і не йшов ні в які декрети, знаходяться в стані повної невідомості. Налагодиться справа чи ні, невідомо. Іванці запропонували поки написати заяву на відпустку за свій рахунок.

Зять, звичайно, шукає роботу, а Іванка сидить з дітьми. Садочки зараз не працюють, закриті, що буде з роботою, незрозуміло, гроші скінчилися, і настрій у всіх пригнічений та похмурий.

У цьому місяці взагалі у них проблеми: ледве місячну суму за кредит заплатили, завдяки квартирантам, комуналку оплатили, і все – живуть усі далі практично на пенсію Марії.

– Так, вкладаю зараз гроші в загальний котел, – говорить Марія, – а що робити? Якось викручуємося. Пироги печу з капустою, супи варю, щось вигадую постійно, щоб усі ситі були.

Але Марії зовсім не подобається те, що зять навіть у таких важких умовах шукає лише роботу в офісі, а не береться за першу ліпшу, яку йому пропонують, щоб сім’ю свою годувати. Шукає вакансію в офісі, так з хорошою зарплатою. Тільки таких розумних, вважає Марія, зараз багато. А робочих місць, де добре платять, де не потрібно важко працювати – навпаки.

– Кажу йому – йди в кур’єри, в таксисти, в вантажники, в охоронці, що сидіти вдома, коли дітей годувати своїх потрібно! Не хоче. Каже, це нас все одно не врятує. Потрібна нормальна робота, яка дозволить утримувати сім’ю і платити за квартиру. І потім, мовляв, хто його з вантажників в менеджери візьме? Ну сиди, кажу, далі, чекай нормальну роботу! Може, прийдуть, в двері постукають, запросять. Головне – вірити.

Звичайно, що зять Марії начебто не сидить постійно на дивані, щось шукає, пише листи, телефонує колегам і старим знайомим, моніторить сайти, іноді навіть ходить на співбесіди. Але реальних пропозицій на хорошу роботу у нього так і немає.

– Я мовчу-мовчу, потім починаю дочку свою повчати, мовляв, ну що у вас далі, які плани? Скільки ще сидіти будете? Треба ж щось робити! Що твій чоловік каже? Вона мовчить, очі опустить, тільки зітхає. Я її розумію – говорити нема чого. Але мене теж можна зрозуміти! Я теж не залізна – тягти їх сім’ю на своїх плечах одна.

А пару днів назад Марія купила собі полуниці.

– Ну в кінці кінців, маю я право, чи ні, на свої власні гроші купити десяток тих ягід? – каже вона. – Хоча б спробувати?

Але спробувати в спокійній обстановці не вийшло – прибігли внуки, підставили долоньки.

– І щось мені прикро так стало! – зітхає Марія. – Ну все дитинство дочки я її тягла одна, без чоловіка, нічого собі ніколи не купувала, все для себе шкодувала, віддавала їй найкраще. Дочці зараз вже під сорок! А я все віддаю. Ну скільки можна? Онукам кажу – це мої ягоди, я купила собі. Якщо хочете теж, йдіть у мами просіть! Нехай вона піде і вам купить.

Діти, звичайно, через свою наївність так і зробили, побігли до матері з проханнями – мама, бабуся полуницю їсть, купи і нам! Так Іванка, в принципі, і сама чула розмову з передпокою.

– Мамо, ну шкода тобі, чи що? Дала б по пару ягід рідним своїм онукам! – зайшла вона на кухню. – У родині так не роблять, усі з усіма діляться!

Ну, тут вже Марія не змогла промовчати, висловила дочці ще раз, хто у кого і за чий рахунок живе в родині. Знову вийшла суперечка. Тепер всі ображаються і ніхто не розмовляє ні з ким. Зятю, мабуть, переказала Іванка все. Він в останні дні взагалі вдома перестав бувати – о сьомій ранку йде, а приходить пізно ввечері, де ходить весь день, незрозуміло.

І Марії і Іванці важко на душі, а що робити далі, не знають.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – freeimages.

facebook