fbpx

Пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара. Протестант про Святого.

Україна попрощалася з Блаженнішим Любомиром Гузаром. Прощалися всі, від політиків найвищих рангів до простих громадян. У своїй смерті Блаженніший Любомир зробив, те чого роками не могли досягти сотні проповідників. У щирій любові і повазі провести в останній шлях Патріарха прийшли представники різних конфесій. Він об’єднав православних з католиками, католиків з протестантами.

Коли я дивився на Архієрейський похоронну службу, яку правив Патріарх Київський і Всія України-Руси – Філарет, то у моїй голові виникала лише одна думка – святість не має конфесій. Сьогодні я знайшов цьому ще більше підтвердження, у всіх тих кому дякував Блаженніший Святослав від імені Любомира Гузара. Задавалося весь світ сьогодні мовчить, здавалося всі християни нарешті перестали мірятися праведністю, але схилили голову перед істинною святістю.

Святість, що випливала з м’якого і лагідного характеру Блаженнішого. Мені пощастило – я мав багато нагод спілкуватися з Блаженнішим. Мені, як людині, що виховувалась у протестантській традиції мало б бути не дуже комфортно в присутності Патріарха. Проте, вже з першої нашої зустрічі, яка відбулася майже три роки тому, мені хотілося слухати його. Перший звук його неймовірного баритону розтопив моє серце. Всі конфесійні бар’єри пали, всі стереотипи були зруйновані його сміхом. Згадуючи Його, одразу приходить думка про екуменізм. Усім серцем Блаженніший прагнув загально християнської спільної молитви. Саме Він навчив мене прагнути до єднання.

Коли я запитав його, як він відноситься до міжконфесійного діалогу, Він посміхнувся , як це було йому притаманно, а потім відповів : «Мені не йдеться про єдність різних церков, мені в першу чергу ідеться про діалог між християнами». Глибина цих слів вражає. Йому дійсно не хотілося домінувати, переважати і переконувати, адже він вмів пропонувати і надихати. Таке прагнення спільного блага на міжконфесійному рівні було зумовлено іншою рисою Блаженнішого – він вмів слухати!

Я ніколи не зустрічав людей, які б так шанобливо ставилися до твоїх думок. І він не просто слухав, він чув. Сьогодні цього так не вистачає священнослужителям, особливо в наших протестантських середовищах. Ми всі, рвучись за кафедру хочемо вчити. Нам здається, що це єдиний спосіб реформувати церкву. Напроти Гузар показує нам інший шлях. Він один з тих єпископів, які могли б похвалитися справжнім будівництвом церкви. Вивести церкву з катакомб, і привезти (повернути) до Києва. Про таке не мріяли навіть найбільші провідники УГКЦ. Блаженніший зробив це молитвою, працею і вмінням чути.

Для мене, оце вміння слухати споріднює Блаженнішого з апостолом Іваном. Я переконаний що освоївши вміння смирення, маючи по дитячому лагідні серця Вони обоє чули серцебиття Бога. Про Гузара кажуть – «це людина з янголом на плечі», я б добавив – це людина, яка чула серцебиття Бога. Він і був цим серцебиттям. Саме Він вмів відкривати Ісуса по-іншому, такого якого ти ніколи не бачив. Є два види слова Божого – перший це Святе Письмо, воно не змінне, а інший – це люди через яких промовляє Всевишній. Блаженніший був справжнім Мойсеєм своєї церкви і України. Як лице Мойсея передавало світло Божої слави, так посмішка Любомира несла Христову любов. Подібно Мойсею – це була людина смиренного серця і заступницької молитви. Відверто кажучи, не рідко він просто терпів нас, але ніколи не переставав вірити, повторюючи за праведниками і біблійними святими: «Помилуй їх Господи, ради імені свого». У всій цій щоденній роботі, праці на Господній ниві Блаженніший не переставав сміятися. Сміятися в першу чергу над собою. Кожна моя з ним зустріч породжувала нові жарти. Його гумор мав таке людяне обличчя. Він не був висміюванням чогось, чи когось – це була проста радість життю.

Щодо мене, то цей той Пастор, голос якого я впізнаю з сотень,якому я довіряю свою душу. Він знав, що я протестант, але всерівно назвав мене братом в Христі, а я назвав Його Партріархом свого серця, Єпископом єдиної Христової Церкви. Я буду пам’ятати кожну нашу зустріч. За своє коротке життя, я вже знаю десятки єпископів, але не було таких як Гузар. Ніхто не шанував мою свободу, ніхто не був таким відданим слухачем, ніхто мені так не посміхався. Він був не зрячим, хворим дідусем, але не було людини з якою я відчував би себе таким захищеним як з ним. Здавалося він міг просто наказувати проблемам, як Христос демонам. Його посмішки боялися всі ті, хто любив темряву, але навіть й тих він був готовий чути. Він називав Бога «татуньо». Тепер вся Україна, незалежно від релігії, конфесії, соціального стану називає його батьком. Він на сто відсотків виконав місію священика, ставши воістину Отцем, кожному хто чув його слова.

Про нього можна сказати словами, якими закінчують життєвий шлях Мойсея : «І не появився вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей, що знав його Господь обличчя-в-обличчя,». Таких як Гузар вже не буде, але будуть інші… Цими іншими повинні стати ми. Ми християни ХХІ ст. ! Чи навчимося ми від Блаженнішого його вміння вчити слуханням, здобувати не тримаючи, вірити не бачачи, і любити не питаючи? Я дякую Богові і пану Мирославу Мариновичу за знайомство з Блаженнішим Любомиром Гузаром. Мій брате Любомире, Партріарше мого серця, Єпископе церкви Христової, не кажу тобі прощавай, кажу до зустрічі!

Пам’яті Брата Любомира – Партріарха УГКЦ.

Коляда Денис: студент УКУ, громадський активіст

Читайте також: ПАПА РИМСЬКИЙ: ЛЮБОМИР ГУЗАР БУВ ОДНИМ ІЗ НАЙЗНАЧНІШИХ МОРАЛЬНИХ АВТОРИТЕТІВ

Джерело

You cannot copy content of this page