fbpx

Пам’ятаю, як мій син тільки одружився і привів невістку до мене, Наталя така добра була: усе допоможе мені, картоплю почистить, випере мій одяг. Я тоді така вдячна була, навіть ліжко їм купила нове, Наталя довго мені за нього ще дякувала. А коли мова зайшла про квартиру, все різко змінилося

Я, щиро кажучи, до останнього думала, що син з дружиною куплять квартиру – і все, закінчаться наші біди.

Сподівалася, що з’їдуть від мене, заживу я спокійно, як нормальна людина і все буде добре.

Але, насправді, ділі ще гірше стало. Я їм навіть гроші свої додала, у мене багато не було, але якась частина вартості квартири, вже їм легше.

У себе їм дозволила пожити.

Потім будинок здали, діти ключі отримали, а переїжджати не збираються, невістка хоче ще в мене пожити, говорить:

– Хочу, щоб у новій квартирі у нас все нове було! Щоб ми заїхали туди на всю красу і нічого доробляти не прийшлося б.

Економити обіцяли, говорили, що ще трішечки поживуть, і вже тоді точно з’їдуть.

Уже два роки ніяк на речі та меблі зібрати не можуть вони необхідну суму.

Все нове та дороге подавай їм. Абсолютно. У них такі запити, що я сама дивуюся, адже таких великих можливостей я не бачу у них.

І мого не треба: ліжко спеціально для них купила. Так невістка каже, що вже воно немодно. Шафа? Мотлох, даром таке добро не приймуть.

– Мені чоловік все нове купить. І ліжко з ортопедичним матрацом, – постійно наголошує мені дружина мого сина Наталка.

До цих пір купує. З технікою моїм дітям наші родичі допомогли.

Скинулися на найнеобхідніше. Мало. Звичайно, якщо холодильник – то за 20 тисяч, пральна машина – за 15. А ще телевізор, мікрохвильова піч, посудомийка. Не вистачило.

І стоїть, по сьогоднішній день, та вся техніка в коробках посеред порожньої квартири. Два роки стоїть. А кредит за неї платити треба. Економія.

В домофон о третій годині ночі до нас телефонують – це їжу моїм дітям привозять з кафе, вони люблять щось на вихідні серед ночі замовляти.

В відпустки скрізь їздять, де вже тільки вони не були.

Наталя моя завжди на дорогий манікюр ходить. Волосся фарбує лише в хороших салонах краси за чималі гроші.

Одне добре – ремонт в своїй квартирі зробили. Не до вподоби їй в інтер’єрі від забудовника жити. Я сина рік майже не бачила. Він з роботи – на квартиру: фарбував, клеїв. З квартири – на роботу: на все це заробляти.

А невістка мені постійно каже, що це я винна в усьому, адже не навчила свого сина добре заробляти, так би він гарно заробив і найняв працівників.

Але ж це зовсім неправильно, з її сторони. Золота медаль, червоний диплом, хороша робота, перспективи.

Моєму синові Михайлу тридцяти років ще немає, а він отримує в три рази більше середньої зарплати по регіону. Чому я його ще не навчила?

Це не невістка, а чорна діра якась: що не дай, все мало, мало, мало.

А колись, я пам’ятаю, ще, як тільки вони одружилися і стали жити в мене, як невістка раділа коли я їм ліжко нове купила.

Правильно люди кажуть: зростають доходи – зростають витрати. І апетити, як на дріжджах.

Раніше як було: допоможе мені, картоплю почистить, підлогу протрете. А як ключі отримала від свого житла- все:

– Своє прибирати буду. Ми тут тимчасово у вас живемо!

Синові заборонено давати гроші мені на оплату комунальних послуг.

Економія! Але потайки дає син якусь копійку. Вибачається. Очі відводить. Просить почекати трішки.

Син пояснює, що зараз не вийде у них орендувати житло і за їх квартиру платити.

Спосіб життя міняти не хочеться. Без меблів жити невістка не хоче, а дешеві теж їй не потрібні, тільки все найкраще хоче. Так нічого і не куплено нового, і грошей немає, бо жити хочуть на широку ногу.

А я мовчу. З останніх сил. Шість років у себе вдома терплю сина з невісткою, по засіках нашкрябаю терпіння ще на рік. Не більше.

Так їм і сказала: вже два роки житло ваше простоює, а ви у мене живете і не подобається вам тут нічого, докоряєте мені постійно, йдіть на своє.

Усе! Я допомогла, як та чим могла. Ще трохи почекаю – і нехай йдуть з миром і живуть.

Невістка сказала, що рідного сина я на вулицю жену, совість всю з віком втратила.

А звідки їй узятися, якщо по краплині цідили і цідили?

Вона всім родичам дзвонить, скаржиться на мене. Мовляв, свекруха недоброю стала, хоче, щоб залишили її житло, бо мають своє. Але правди до кінця не говорить, лише мене поганою людиною виставляє та й все.

Все одно не повірите. Скажете, що я погана. Сама винна. Впустила. Допустила. Гонор свій показую. Дні рахую.

А я сама, чесно кажучи, ніколи не думала, що буду рахувати дні в очікуванні спокою. Я простягнула їй руку допомоги, а вона все забрала і ще просить.

Мені прикро, що так склалося. Але хіба я не права? Якщо не подобається в мене, то хай собі йдуть.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page