— І що будемо, Петре, робити? — я подивилася на свого чоловіка з нерозумінням,
Над старим Чортковом повільно спускався густий весняний туман, огортаючи шпилі костелу святого Станіслава та
— Ти хоч уявляєш, що ти накоїв? — я дивилася на свого чоловіка і
Над закрутом Дністра, де місто Заліщики обіймає річка, немов коштовний камінь у срібній оправі,
— Ой, Ганнусе, ну чого ти відразу так офіційно? — родичка мого чоловіка, тітка
Над старовинними дахами Чернівців, де кожна цеглина дихає історією австро-угорських часів, а повітря навесні
На столі стояла чашка з охололим чаєм, до якого я так і не доторкнулася.
— Ти що, справді хочеш, щоб мій син стояв біля раковини, як якась прислуга?
— Ти дивися, який карапуз, викапаний ти в дитинстві, Павлусю! — цей жіночий голос,
— Петре, ти не бачив, де наші гроші ділися? Ти їх кудись переставив? Я