Українці Сьогодні

Зять Петро здався спершу добрим, роботящим, він багато допомагав по господарству. Та скоро проявився інший його бік – ласий до грошей, особливо – тещиних євро. – Та скільки ж вона там заробляє! – жартома, але з прицілом, казав він дружині. – Якби не я, то ви б і хати не мали. То хай перепише хоч половину на мене, бо працювати задарма я не збираюсь. Марійка, щоб уникнути сварок, почала натякати матері: – Мамо, може, ти запишеш Петрикові частину хати? Він стільки сил вклав у ремонт… Галина довго вагалася, але зрештою погодилася. «Що ж, вони молоді, хай мають. Я ж усе одно в Італії живу, мені тут місця не треба»

Дощ сіяв дрібненький, ніби хто тряс сито над землею. Галина з невеликою валізою у

Життєві історії 0

Людмила йшла міською вулицею під дощем і посміхалася сама до себе. Здалеку можна було подумати – дивна жінка: йде мокра, а усмішка сяє. Насправді ж та усмішка була гіркувата, як полин. У грудях щось щеміло. Вона то посміхалася, то раптом ловила себе на сльозах. Згадала старий анекдот: «Ну що ж ви так швидко тікаєте, навіть чаю не поп’єте?» – і їй стало ще сумніше. Бо сьогодні вона сама відчула цю «жартівливу» правду. Сьогодні, коли дощ застав її в місті, вона подумала: «А зайду ж я до доньки. Хай порадіє, що мама несподівано навідалась». Дзвінок у двері. Донька відкрила. – Мамо? – здивувалася, без радості. – А що ви тут

Людмила йшла міською вулицею під дощем і посміхалася сама до себе. Здалеку можна було

Життєві історії 0

Добре, діти, що ви приїхали. У нас є новина, ми з Іваном Петровичем вирішили розписатися. Василь хотів щось сказати, мовляв, це дурість, в їхньому то віці говорити про весілля, але промовчав, бо зрозумів, що назад тещу додому він не поверне. Марина підійшла й обняла маму: — Мамо, якщо ви щасливі, то я теж щаслива. Того вечора вони довго сиділи під айвою, пили чай, їли пиріг з яблуками. Іван Петрович жартував, Анна Семенівна сміялася так, як не сміялася вже багато років. А Марина дивилася на маму і думала: «Скільки ми, діти, інколи не помічаємо… Вважаємо, що батьки повинні нам, забуваючи, що вони теж хочуть просто жити, любити, бути потрібними». Єдиний, кому не раділося, був зять, який нарешті оцінив все те, що робила для них теща

Ранок знову почався з того, що зять невдоволено буркнув щось собі під ніс, поснідав

Життєві історії 0

Мамо, завтра ми чекаємо важливих гостей. Хочу представити тобі свого майбутнього чоловіка, Маркіяна, твого майбутнього зятя. Ну чого ти так дивишся, наче я щойно оголосила про кінець світу? — Говорила Зоряна матері. Соломія й не знала, що сказати, бо ця новина засмутила її. Лише й змогла промовити. – Що ж готувати на вечерю, доню

Іноді, навіть через роки, щире кохання не забувається і може змінити життя. — Мамо,

Життєві історії 0

Вже ввечері стіл ломився від страв, які мама приготувала сама, Уляна ледь трималася на ногах від втоми. Орест з’явився вже під час трапези, з подарунковим конвертом. – Ось, донечко! На взуття твоєї мрії, – він простягнув Софії три тисячі гривень. Софія сяяла: – Ти найкращий тато у світі! Мамо, а де твій подарунок? Уляна схвильовано подивилася на Ореста, чекаючи, що він хоч щось скаже, адже грошей у неї зовсім не було і подарунок для доньки вона не купила

Уляна стояла біля кухонного вікна, мила чашку і дивилася на двір. Осіннє сонце ледь

Життєві історії 0

Таня зайшла до торгового центру. Сіла за столик з кавою й дивилася, як навколо метушаться люди: сім’ї з дітьми, закохані пари, модно одягнені дівчата. – Усі такі щасливі, а я… – прошепотіла вона сама до себе. Їй було двадцять три, але вже відчувала себе втомленою. Щоб хоч якось протриматися поки вона знайде достойну роботу, Таня влаштувалася прибиральницею в новому будинку бізнес-класу. Там мешкали заможні люди, і платили добре. Зранку вона мила підлогу, витирала пил, стежила за під’їздом. А вдень бігала на співбесіди – все ще мріяла про роботу за дипломом. Одного ранку, коли вона витирала поручні, з квартири на другому поверсі вийшов літній чоловік. Сивий, статний, у вишневому светрі. – Дівчино, – зупинився він, – хочу вам подякувати

Таня ще змалечку мріяла вирватися з маленького містечка й поїхати вчитися. Батьки підтримували її,

Життєві історії 0

У день народження Ірини Павло повернувся додому з роботи, втомлений, злий. На столі стояла вечеря, свічки, які Ірина запалила для затишку. Вона чекала хоч якогось слова від нього. – Поїсти є що? – кинув він, роздягаючись. Ірина мовчки подала вечерю. Вона мало не розплакалася, адже чоловік забув за її свято. Того дня вона зрозуміла: її щастя для нього – дрібниця. Вночі вона написала йому повідомлення: “Павле, пробач, але я більше так не можу. Я йду. Я хочу жити, а не існувати. Ти навіть не згадав, що сьогодні в мене день народження. Дякую за роки, але далі — без мене.” Коли Павло прокинувся, в хаті було тихо. Ірина встигла піти першою. На столі лежала обручка

Цей ранок для Ірини мав бути святковим, а натомість став гіршим, ніж будь-коли. У

Життєві історії 0

Батьки зробили все можливе, щоб розірвати ці, на їхню думку, непотрібні стосунки сина. І їм вдалося. Руслана відправили за кордон на навчання. Оленка лишилась сама. Та доля мала свій план. Через кілька тижнів дівчина відчула, що носить під серцем дитину. Вона телефонувала Руслану, писала листи, надіялася бодай на одне тепле слово. Але відповіді не було. Зрештою вона зібралася й пішла до його батьків. – Це ваша онука чи онук, – тихо сказала вона, тримаючи долоню на животі. – Не смій більше приходити! – різко перебила його мати. – Це не його дитина! Ти вигадала все, щоб втримати його. Ми тобі не віримо

Оленка завжди була дівчиною, яку важко не помітити. Не через багатий одяг чи якусь

Життєві історії 0

Через рік Ольга одружувала сина. На весіллі Сергій був серед гостей. Він стояв осторонь, дивився, як син танцює з молодою дружиною, і в душі його щось стискалося. Він не був батьком у повному розумінні, але життя дало йому хоча б можливість побачити плід колись зрадженого кохання. Після весілля він підійшов до Ольги: – Дякую, що ти виховала його. Ти сильна жінка. – А ти, Сергію, маєш нарешті відпустити минуле. І полюбити себе. Бо без того – ти й далі самотній. Він усміхнувся крізь сльози. Минуло ще кілька років. Сергій так і не одружився, але почав інакше жити – не тікати від спогадів, а приймати їх. Він допомагав синові Ольги, як міг, підтримував їхню родину

Ольга була дівчиною із звичайної родини. Після школи вона вступила до інституту в місті

Життєві історії 0

Вікторія переступила поріг старенької своєї колишньої вчительки: – І кому ж дістанеться ваша квартира після вас? Вибачте, що запитую, але ж це життєве питання, у вас же нікого немає, – поцікавилася відразу вона. – У мене є далекі родичі в іншому місті, племінники мого чоловіка. Ми не спілкуємося вже, звісно, дуже давно, так якось вийшло у нас. Хоча за законом, можливо, квартира відійде саме їм. Мені байдуже. Вони ж мною не цікавляться. А я не хочу нікого обтяжувати, – відповіла старенька. Почувши це, у Вікторії став назрівати план, бо гроші їй дуже були потрібні

Оксана якраз саме виходила з великого торговельного центру у спальному районі, тримаючи в обох