Українці Сьогодні

Продати дачу? – Павло Степанович присів і почухав потилицю. – Діти, це улюблене місце вашої мами, це пам’ять про неї, – літньому чоловіку важко вдавалося підбирати слова, бо пропозиція синів застала його зненацька. – Батьку, ми добре розуміємо твої почуття, але мами вже немає, а ми є, і отримані з продажу дачі гроші нас виручать, – старший син благально подивився на батька. Павло Степанович сказав, що йому треба подумати. Після довгих роздумів батько таки погодився продати дачу, адже він сам уже не мав сил там працювати, а сини з невістками не хотіли туди їздити. Але замість того, щоб подякувати батькові, історія з продажем дачі лише пересварила братів

– Дачу треба продавати, це не обговорюється, – каже Іван, який був старшим сином

Життєві історії 0

Дочка перестала зі мною спілкуватися, бо я відмовилася від її пропозиції помінятися квартирами. Тепер я внуків не бачу вже кілька місяців, а Юля чекає на те, що я зміню свою думку. – Ти не любиш ні дочку, ні внуків, якщо ти така черства до наших проблем, – картає мене моя єдина дочка. Це не правда, я і її люблю, і внуків тим більше, але навіть заради них я не готова поступити своїм комфортом. Може, я і справді погана мама, а може – розумна людина, яка дбає про свою старість

Дочка перестала зі мною спілкуватися, бо я відмовилася від її пропозиції помінятися квартирами. Тепер

Життєві історії 0

Катерино, ну не можна так, навіть на вихідні в місто не виходити. Ти ж уже майже три роки в Італії, а ніде толком не була і нічого не бачила. Катерина важко зітхнула, їм добре говорити, вони тут вже по 20 років сидять і непогано вже заробили, квартирами не лише себе, але й дітей усіх забезпечили. А їй діватися нікуди, вони ж залишилася без даху над головою після того, як чоловіка не стало, а його сестра просто вигнала її з їхньої хати, тому їй треба якомога швидше на житло заробити

– Катерино, ну не можна так, навіть на вихідні в місто не виходити. Ти

Життєві історії 0

Прибувши на місце, Ольга з подивом для себе відзначила, що ресторан знаходиться недалеко від будинку її свекрухи. Вона б навіть до неї в гості забігла б, але свекруха на два тижні поїхала в санаторій. Поки ще всі виходили з буса, Ольга раптом помітила, що машина її чоловіка під’їхала під під’їзд свекрухи. “Напевно, чоловік приїхав вазони полити. Це навіть краще, я зараз йому скажу, що я тут, то може через годинку додому разом поїдемо”, – подумала Ольга. Жінка почала швидко наближатися до машини, але раптом зупинилася, бо побачила, що Андрій з машини вийшов не один, а в супроводі молодої білявки

– Ольго, підтримай колектив хоч сьогодні. Марта Ярославівна нас усіх запрошує до себе. Ну

Життєві історії 0

Все вирішено, на Великдень ми їдемо в село до Валерія, його батько нас чекає, – каже мені моя дочка. – В гості – це добре, але я не можу залишити на свята дім, а якщо до нас хтось прийти захоче, свято ж, – розгублено кажу. – Хто? Сестра твоя, тітка Галина, яка приведе з собою всіх дітей і всіх онуків, щоб вдома на застілля не витрачатися! Не сміши, мамо, заради твоїх родичів точно залишатися не варто. А якщо ми в гості поїдемо, то ти неабияк зекономиш, ти ж знаєш, скільки зараз треба грошей, щоб стіл накрити, – стала повчати мене Юля. – Не знаю, доню, якось мені це незвично. За свої 56 років я ще жодного разу на свята не їхала з дому нікуди

– Все вирішено, на Великдень ми їдемо в село до Валерія, його батько нас

Життєві історії 0

Мої діти – найкращі, а зять мені як син, – не раз я любила повторювати іншим заробітчанкам. Я не хвалилася, я і справді так думала. Я завжди вважала, що мій зять дуже хороший, і мені з ним неабияк пощастило, бо тут не у кожної заробітчанки син такий, що кожен євро, як мій Вадим, вміє берегти. Але зараз цей хороший зять хоче забрати у мене половину будинку

– Мої діти – найкращі, а зять мені як син, – не раз я

Життєві історії 0

Донечко, я не знаю як буде правильно, ти – доросла і тобі вирішувати, але він – твій батько, і йому зараз дуже потрібна твоя допомога, – радить мені мама по телефону. Я поставила слухавку і сказала, що мені треба подумати, а думати і справді було над чим. Прийняти таке рішення непросто, як і непросто пробачити. Я зараз живу одна, бо мама ще 6 років тому поїхала у Францію на заробітки. А зараз через багато років повернувся батько і хоче, щоб ми прийняли його назад

– Донечко, я не знаю як буде правильно, ти – доросла і тобі вирішувати,

Життєві історії 0

Миколо, залишилося всього 10 днів, треба щось придумати, – кажу я своєму чоловікові, глянувши на календар. – Не зрозумів, ти про що? – Микола здивовано глянув на мене. – Ну як про що? У твого батька через 10 днів ювілей, 60 років, і треба подумати, що йому подарувати, – кажу. – А, ти про це? Нічого не треба, не переймайся, – відповів Микола. – Ну все, я побіг на роботу, а то вже і так спізнююся. Він пішов, а я задумалася. В цій родині я всього лиш трохи більше року, але вже вважаю себе її частиною, і ювілей свекра проігнорувати я аж ніяк не могла

– Миколо, залишилося всього 10 днів, треба щось придумати, – кажу я своєму чоловікові,

Життєві історії 0

Лідо, ти бачиш десь у мене в квартирі банкомат? З чого ти взяла, що я завжди маю тобі давати гроші? – не витримала я. – Ну навіщо ти так? Вважай, що жарт про банкомат був вдалим. Мамо, ти ж заробітчанка, і я знаю, що гроші у тебе є, а я твоя єдина дитина. Кому ти все це збираєшся залишити? – каже Ліда. – Зачекай, доню. Я ще сама збираюся трохи пожити, тому нікому нічого поки-що не віддаю. А щодо того, що я заробітчанка, так це в минулому, а італійської пенсії, як ти сама знаєш, у мене немає. – Не прибідняйся, мамо, я ж знаю, що ти з собою привезла кругленьку суму. Мені треба цього разу всього 500 євро, – взмолилася дочка. – Нема навіть і 500, вибачай, – кажу. Дочка незадоволено фиркнула, я запропонувала їй випити зі мною чаю, якщо вона вже прийшла

– Мамо, ти не можеш ось просто так сказати, що у тебе зайвих грошей

Життєві історії 0

Прийшла до нас свекруха, сказала, що була неподалік і зайшла, але я в цю версію не повірила, я занадто добре знаю цю людину. Щоб зайвий раз не нервувати, я пригостила маму чоловіка сніданком, і сказала, що мені треба в магазин. Коли я повернулася додому, свекрухи у нас уже не було. Але чоловік сидів якийсь надто накручений. – Марто, нам поговорити треба, – каже. – Присядь. Я присіла, і щось мені підказувало, що нічого доброго він мені зараз не скаже. – Одним словом, дачу ми купуємо собі, але оформляємо на мою маму. Це і буде наш подарунок на її ювілей, – заявив чоловік

– Марто, мама нас у неділю запросила на свій ювілей. Сподіваюся, ти не проти,