Якось днями я прийшла до доньки, вона на обід макарони зварила і салат зробила, а зять влаштував сцену, що йому відбивні потрібні. Я не втручалася в їхню суперечку, але мені так хотілося сказати, що якщо хочеш відбивні, то зароби на м’ясо, та я промовчала, бо бачу, що доньці і так важко. Дочка терпить таку поведінку чоловіка, бо вважає, що дитина має рости у повній родині. Вона ще вірить, що у чоловіка справи підуть вгору. А от я налаштована не так оптимістично
У мене є двоє дітей: дочка та син. У сина мого все склалося добре
Перший раз я приїхала додому через два роки, і була ошелешена тим, що у мене немає квартири – старша донька, не порадившись зі мною, її продала. – Ти ж заробітчанка, от і заробиш собі на житло, – дала пораду мені подруга. – А хіба в тебе є інший вихід? Не будеш же ти ображатися все життя на своїх дітей. Вважай, що вони свою частку вже отримали
Коли я їхала за кордон на заробітки, то розуміла, що їду надовго, тому що
Рішення їхати з Греції додому я приймала похапцем, я в тратила роботу, нову ще не знайшла, і тому вирішила, що беру відпустку і проведу її вдома. Чоловіка я набирала, щоб йому про це сказати, але в той вечір він не взяв слухавку і не передзвонив, а зранку я вже вирушила в дорогу, так що мій приїзд для всіх став сюрпризом. Я теж без сюрпризів не залишилася. Я зайшла до себе на подвір’я, а там повним ходом господарює сестра мого чоловіка, але і це ще не все
– І що ти, Раїсо, тепер думаєш робити? Як жити збираєшся? – питає мене
На наступний день я сама набрала подругу і попросила прийти до нас. Чоловіка я теж попросила зачекати вдома. Ми всі троє сіли за стіл, і я дала їм можливість все пояснити. Наталя опустила голову і мовчала. А мій чоловік пояснив, що роману у них не було, але так сталося, що Наталя від нього чекає дитину. Він готовий залишитися в сім’ї, але дитину доведеться записати на себе і фінансово допомагати. Я сказала, що мені треба подумати, бо я просто не могла переварити все, що почула. Про те, що я теж чекаю дитину, я нічого не сказала
– Галино, ти? – здивовано запитала мене Наталка, відчинивши двері. Вона стояла мов вкопана,
Коли люди розійшлися, я стала прибирати з столу. І тут в кімнату зайшов мій чоловік, в руках у нього був лист і якась скриня. Виявилося, що цей лист свекруха написала для мене. Вона просила у мене пробачення за те, що не змогла, як старша, налагодити між нами стосунки і не стала для мене матір’ю, а вона так хотіла мати донечку. В кінці листа мама чоловіка написала, що вона дуже мене любить, і що віддає мені всі свої коштовності. Сказати, що я була розчулена, це нічого не сказати
– Я знаю, що ти її ніколи не любила, тому і не просив тебе
Мама мені щодня скаржилася, що сестра має проблеми з грошима. Маленька дитина, великі витрати, чоловік мало заробляє, бо він, виявляється, не був готовий утримувати сім’ю. Саме тому я стала спонсором сім’ї сестри – купувала Лесі одяг, дитячі речі та давала гроші, коли це було необхідно. Але за все своє добре я навіть дякую від сестри не почула
– Зоряно, сестрі потрібні гроші, можеш закинути їй на картку дві тисячі гривень? Донечко,
На моє здивування мама в свої 45 років дуже швидко погодилася, але і я, і мої сестри спочатку були дуже проти, щоб мама виходила заміж. Але щоб ми там не говорили, мама нас не стала слухати і розписалася з дядьком Дмитром. У нас не було іншого виходу, як змиритися. Та далі почалися несподіванки, приємні в основному
– В 45 років заміж? Мамо, а ти про нас подумала? Та й що
Одружився Василь доволі пізно, аж в 40 років. З цим питанням він не поспішав, бо хотів спочатку кар’єру зробити, грошей заробити, а вже потім думати про сім’ю. Навіть при тому, що розміняв четвертий десяток, він не бачив необхідності одружуватися. Все змінилося, коли він побачив Іванну. Красуня така, що очей не відвести. Василь життя собі без неї не уявляв, тому не те, що втікав, а сам став наполягати на одруженні, був впевнений, що тепер наступить щастя, а натомість сталося все інакше
– На жаль, наш прогноз невтішний, ваша донька не зможе ходити, – сказав лікар.
Олег приїхав у їхнє маленьке містечко погостювати до тітки, на кілька днів. Коли відпочивав на річці, зустрів Оленку, закохався. Вони провели разом всього 10 днів, а потім Олегу треба було терміново їхати, батько прислав йому телеграму, що мама в лікарню потрапила. Хлопець тоді попросив свою тітку, щоб та передала Оленці, що він чекатиме її на вокзалі і вони про все домовляться, але родичка вирішила, що племінник вартий кращої долі, тому нічого не сказала Оленці
– Олено Вікторівно, до вас пацієнт, він без запису, але каже, що це терміново,
Думка про те, що мої діти приходять до мене лише за грошима, не раз у мене самої проскакувала в голові, але я її відганяла від себе, бо ж мова йшла про моїх рідних дітей, заради яких я все життя і жила. Я і сама вже це розумію, а як припинити це я не знаю. Якщо я доньці не дам грошей, то хто їй допоможе? Вона сама не працює, а зять мало заробляє, якесь замкнене коло виходить. Усім заробітчанкам, які роками спонсорують своїх дітей, хочеться сказати, що вони не вічні, і варто подумати про те, як діти будуть жити без нашої допомоги. Виявляється, зіскочити з цього не так вже й легко
Думка про те, що мої діти приходять до мене лише за грошима, не раз

You cannot copy content of this page