Українці Сьогодні

Одного разу в неділю Марія сіла з калькулятором. Порахувала, скільки заробила за ці роки. Це була величезна сума. Але де вона? –Жінка зрозуміла: у неї нема нічого. Ні власної квартири. Ні заощаджень. Ні навіть гарантії, що завтра буде їй де спати. Коли вона приїхала додому останній раз, було тихо. Діти вже жили окремо. Син – у столиці. Донька – в іншому місті. Вона приїхала у порожню хату. Стала дзвонити дітям. – Мамо, ну ти ж не ображайся, – сказала Настя по телефону. – В нас ремонти, кредити, та й чоловік не любить, коли хтось постійно живе з нами

Коли Марії було тридцять три, вона поїхала за кордон. Від болю в горлі стискало,

Життєві історії 0

Одного разу я вийшла з під’їзду, як до мене підбігла сусідка: – Доброго ранку, Марічко! Я чула, ви вчора щось про мене говорили? Що, я щось недобре роблю? Ви знаєте, я була про вас кращої думки! Сусідка ображена пішла, навіть не договоривши. Я нічого не могла зрозуміти, хоча, дійсно, про тітку Зіну я вчора зі свекрухою говорила лише

Свого часу, коли я виходила заміж за Сашка, мені здавалося, що найбільші труднощі вже

Життєві історії 0

В селі ще довго дивувалися тому, що красивий одружився з некрасивою. Тамара ніколи не мала черги з залицяльників. Відколи себе пам’ятала – у школі, в інституті, на роботі – вона завжди була “добра подруга”, “надійне плече”, “людина з гумором”, але не та, в яку закохуються. – Та кому я така треба? – гірко сміялась вона якось на кухні з дитинства знайомим Миколою. – Мені би мати дитину. Свою. Не для когось, не заради весілля. Просто… хочу комусь бути потрібною. Микола мовчав, а потім сталося те, чого вони двоє не очікували

Тамара ніколи не мала черги з залицяльників. Відколи себе пам’ятала – у школі, в

Життєві історії 0

Мені виповнилося 49 років, коли Олег мене покликав заміж. Я повірити не могла, що ще знайду своє жіноче щастя, адже моє життя крутилося навколо доньки, онуків і зятя. Я відразу погодилася, й ми стали думати, де жити будемо, адже Олег мій жив з літньою мамою, а я не хочу більше свекрухи. Досить з мене і однієї вже

Скажу чесно: я думала, що в сорок дев’ять років моя душа хіба що здригнеться

Життєві історії 0

На свято я подарувала мамі красиву білу кофтинку, мені вона сподобалася, я подумала, що мамі вона буде дуже личити. – Дякую, – сказала мама і сховала її в шафу. – Одягнеш її на Новий рік? – Ні, навіщо? Ще заляпаю. Хай буде на потім, коли поїду кудись. Мамі вона очевидно не сподобалась… Вона любила яскраві кричущі кольори. А може навпаки, дуже сподобалась… До тієї новорічної блузки я також подарувала шарфи, думала, що подарувала мамі трохи молодості, але вона сховала молодість на потім. В принципі, все її покоління так поступало – відклало молодість на старість, на потім. Все найкраще – на потім

У мами в серванті було багато красивого посуду з кришталю і порцеляни. Салатниці, фруктовниці,

Життєві історії 0

Коли мій син розлучився, я намагалася, понад усе, зберегти дуже добрі стосунки зі своєю невісткою. Але й часу багато не минуло після розлучення, як Світлана знову вийшла заміж. Ми та вся наша родина дуже здивовані були, що вона так швидко стала нове життя собі будувати. А чоловік у неї виявився багатим і життя її дуже змінилося

Скажу чесно, я ніколи не думала, що таке станеться в моєму житті. Наче живеш

Життєві історії 0

Ти ж мала приїхати у вересні, – виправдовувався Іван, коли прийшов з городу і побачив валізу в коридорі і розпач в очах. – Я не думав, що ти так раптово…– І ти вирішив, що я вже не вернусь? – сухо перебила Жанна. – Та ні… Просто з Олькою якось вийшло. Вона одна, я один. А хата ж не просто твоя. Ми ж… я ж тобі допомагав. – І це дає тобі право розпоряджатись моїм? – Жанна підвелася, глянула в очі. – Я будувала її двадцять років. Я жила чужим життям, щоб повернутись сюди. А ти? Ключі давала – бо вірила. І що? Ти ж не дурень, Іване. Ти просто хитрий. Знав, що я далека, що нічого не скажу

Жанна поверталась додому вперше за вісім місяців – без попереджень, без дзвінків, навіть без

Життєві історії 0

Ой, які ж у тебе жоржини гарні цього року! Можна я нарву собі букет, додому заберу? Такі кольори – малинові, помаранчеві, рожеві. Катерина якось недобре глянула. Подивилась на квіти, потім на сестру. Щось в її обличчі змінилося. – Ні, не треба. Залиш їх. Вони мені на свято. – Та ж я зовсім трохи… – розгубилась Світлана. – Декілька штучок, для настрою. У місті таких не знайдеш. – Я сказала – не треба, – різко відповіла Катерина й пішла до хати

– Катерино, ти вдома? – голосно гукнула Світлана, вийшовши з автобуса й прямуючи знайомою

Життєві історії 0

Леся не встигла й роззутись, як з хати вийшов Андрій, Наталчин чоловік Роман, онуки, дівчина сина. Всі сміялися, обіймали, щось казали, тягнули за руку. – Мамо, ходи-но сюди! Ти тільки подивися! – Куди? Що сталося? Її підвели до сусідньої хати. Колись там жила стара Марфа, давно померла. Будинок стояв пусткою. А тепер – ошатний, з новим дахом, верандою, шторками у вікнах. – Мамо… Це твій дім, – сказав Андрій. – Наш сюрприз, – додала Наталка. – Мій?.. Але ж… Як

Леся працювала в Італії вже п’ятнадцять років. Колись поїхала “на рік-два”, щоб трохи підзаробити,

Життєві історії 0

Ми з дружиною зібралися поїхати на море в Одесу, вже житло забронювали, оплатили, сплановано все. А потім вирішили розповісти про все тещі – досі дуже шкодуємо про це

Життя буває дуже непередбачуваним, спланувати щось важко і непросто рухатися в одній колії. Нас