Українці Сьогодні

На свято я подарувала мамі красиву білу кофтинку, мені вона сподобалася, я подумала, що мамі вона буде дуже личити. – Дякую, – сказала мама і сховала її в шафу. – Одягнеш її на Новий рік? – Ні, навіщо? Ще заляпаю. Хай буде на потім, коли поїду кудись. Мамі вона очевидно не сподобалась… Вона любила яскраві кричущі кольори. А може навпаки, дуже сподобалась… До тієї новорічної блузки я також подарувала шарфи, думала, що подарувала мамі трохи молодості, але вона сховала молодість на потім. В принципі, все її покоління так поступало – відклало молодість на старість, на потім. Все найкраще – на потім

У мами в серванті було багато красивого посуду з кришталю і порцеляни. Салатниці, фруктовниці,

Життєві історії 0

Коли мій син розлучився, я намагалася, понад усе, зберегти дуже добрі стосунки зі своєю невісткою. Але й часу багато не минуло після розлучення, як Світлана знову вийшла заміж. Ми та вся наша родина дуже здивовані були, що вона так швидко стала нове життя собі будувати. А чоловік у неї виявився багатим і життя її дуже змінилося

Скажу чесно, я ніколи не думала, що таке станеться в моєму житті. Наче живеш

Життєві історії 0

Ти ж мала приїхати у вересні, – виправдовувався Іван, коли прийшов з городу і побачив валізу в коридорі і розпач в очах. – Я не думав, що ти так раптово…– І ти вирішив, що я вже не вернусь? – сухо перебила Жанна. – Та ні… Просто з Олькою якось вийшло. Вона одна, я один. А хата ж не просто твоя. Ми ж… я ж тобі допомагав. – І це дає тобі право розпоряджатись моїм? – Жанна підвелася, глянула в очі. – Я будувала її двадцять років. Я жила чужим життям, щоб повернутись сюди. А ти? Ключі давала – бо вірила. І що? Ти ж не дурень, Іване. Ти просто хитрий. Знав, що я далека, що нічого не скажу

Жанна поверталась додому вперше за вісім місяців – без попереджень, без дзвінків, навіть без

Життєві історії 0

Ой, які ж у тебе жоржини гарні цього року! Можна я нарву собі букет, додому заберу? Такі кольори – малинові, помаранчеві, рожеві. Катерина якось недобре глянула. Подивилась на квіти, потім на сестру. Щось в її обличчі змінилося. – Ні, не треба. Залиш їх. Вони мені на свято. – Та ж я зовсім трохи… – розгубилась Світлана. – Декілька штучок, для настрою. У місті таких не знайдеш. – Я сказала – не треба, – різко відповіла Катерина й пішла до хати

– Катерино, ти вдома? – голосно гукнула Світлана, вийшовши з автобуса й прямуючи знайомою

Життєві історії 0

Леся не встигла й роззутись, як з хати вийшов Андрій, Наталчин чоловік Роман, онуки, дівчина сина. Всі сміялися, обіймали, щось казали, тягнули за руку. – Мамо, ходи-но сюди! Ти тільки подивися! – Куди? Що сталося? Її підвели до сусідньої хати. Колись там жила стара Марфа, давно померла. Будинок стояв пусткою. А тепер – ошатний, з новим дахом, верандою, шторками у вікнах. – Мамо… Це твій дім, – сказав Андрій. – Наш сюрприз, – додала Наталка. – Мій?.. Але ж… Як

Леся працювала в Італії вже п’ятнадцять років. Колись поїхала “на рік-два”, щоб трохи підзаробити,

Життєві історії 0

Ми з дружиною зібралися поїхати на море в Одесу, вже житло забронювали, оплатили, сплановано все. А потім вирішили розповісти про все тещі – досі дуже шкодуємо про це

Життя буває дуже непередбачуваним, спланувати щось важко і непросто рухатися в одній колії. Нас

Життєві історії 0

Данилкові виповнилося шість, і почалася підготовка до школи. Андрій – зять Орисі – зібрав родичів на дачу. – Хай діти побачать, що в них є родина, – сказав він. – Що вони не самі. На тому святі був і його батько – Василь. Високий, кремезний чоловік, з посивілими скронями і веселими очима. Він давно був вдівець. – А ви, Орисе, така зосереджена, – сказав він, коли вони сіли за один стіл. – Вам би хоч трохи посміхатися. – А ви, Василю, такий балакучий, – усміхнулась вона. – Вам би на сцену. З того все й почалося

Орися завжди була сильною. Не гордою, не різкою – саме сильною. Вона вміла все

Життєві історії 0

Світлано! Мама каже, що борщ треба варити смачніший. І сала в нього більше кидати, щоб він наваристим був. А ще ти мілко треш моркву і погано прасуєш мої сорочки. Світлана була засмучена, бо розуміла, що чоловік після роботи до мами забігав, адже говорив точно її словами. Вона завжди добре ставилася до матері чоловіка, коли вона далеко жила, але тепер свекруха переїхала до них ближче

Цілих 17 років Світлана жила у своєму тихому світі: Дмитро, діти, дім — все

Життєві історії 0

Тарасику, я ж тебе прошу, не спіши. Життя таке, що всяке буває. Оксані ж теж непросто. В неї ж двоє діток, сама з ними. – Стоп. А до чого тут Оксана? – в голосі Тараса з’явилася тривога. – Та я їй… ну… передала дачу. Місяць тому. Через нотаріуса. – Як?! – він навіть не сів, просто остовпів. – Ну ти ж сам казав: “Нам нічого не треба, аби вам добре було”. Я подумала – в тебе квартира, робота, Марічка теж заробляє. А Оксані важче. Ну, я й вирішила дачу теж їй віддати

– Та не хвилюйся ти так, Марічко, я ж казала: хату в місті –

Життєві історії 0

Ну що, Марино, замовляй кафе, ювілей один раз у житті! – весело скомандував Ігор, розкладаючи на столі рахунки з банку. – П’ятдесят років, як не як! Треба як слід відзначити. Марина зітхнула. Вона була не з тих, хто любить гучні гулянки, але розуміла – чоловіку це потрібно. За роки шлюбу вона звикла до його характеру: щедрий, компанійський, але трохи легковажний. Іноді здавалося, що він досі хлопчисько, якого треба постійно стримувати. Свято вдалося на славу, але після нього чоловік змінився

– Ну що, Марино, замовляй кафе, ювілей один раз у житті! – весело скомандував