Українці Сьогодні

Нарікала на життя поки не поїхала в Італію. Добре кажуть, що важко оцінити що маєш, поки не потрапиш в іншу ситуацію. Останнім часом мене не покидали думки про те, що нам з чоловіком треба розлучитися. Живемо разом ми вже 15 років, і я втомилася від безгрошів’я. Мені постійно здавалося, що я живу погано

Останнім часом мене не покидали думки про те, що нам з чоловіком треба розлучитися.

Життєві історії 0

А у тебе гарна квартирка, заздрю! Ти давно тут живеш? О, це твої діти на фото? А в мене немає дітей, – перше, що сказала Світлана, коли повернулася з Європи. Я дивилася на свою подругу і не могла повірити, що вона так змінилася. Говорили ми 15 хвилин. Вона пішла, а я заплакала

У мене нещодавно була зустріч, яку я дуже чекала, але про яку можна сказати

Життєві історії 0

Моя старша сестра теж двоє дітей має, так заради них вона в Італію на заробітки поїхала. Купила двом донькам по квартирі. А я собі подумала, невже я гірша? Чи мої діти гірші, ніж діти сестри? З чоловіком було марно на цю тему говорити, то ж я просто поставила його перед фактом, що теж їду в Італію до сестри, щоб наших дітей житлом забезпечити. Що тут почалося! Чоловік був настільки проти, що казав, що розлучиться зі мною, якщо я поїду. Але я таки зробила як задумала, сподіваючись, що з часом чоловік зрозуміє, що я таки була права

Про те, що чоловіка таки треба слухати, я зрозуміла дещо запізно. Шкода, що я

Життєві історії 0

Коли чоловік подався до іншої – “молода, красива, без двох дітей і проблем”, як потім казали люди – Світлана не плакала. Вона просто мовчки подивилася в дзеркало і сказала собі: – Ти не маєш права зламатися. Діти хочуть їсти. Зарплати в їдальні ледве вистачало на хліб і борщ. Старший син якраз зібрався вступати, а донька – на першому курсі медичного коледжу. Одного вечора вона сіла й написала на листочку: “Або Польща, або безвихідь.” Подзвонила знайомій, яка вже працювала в Познані на фабриці. Через два тижні Світлана їхала в автобусі з важкою валізою й ще важчим серцем. Залишала хату на сестру, дітей – на Бога

Світлана завжди була спокійною. Не з тих, хто скаржиться. Просто робила, що треба. Працювала

Життєві історії 0

Коли зарплати стало не вистачати навіть на одяг і продукти – Марта поїхала в Польщу на заробітки. – Ти в кого пішла така? – скривилась Люба перед від’їздом. – Мамі треба допомагати, мені з дітьми важко, а ти – туди. Зовсім без серця. Але Марта мовчала. Бо знала: поки вона сиділа в селі, їй дорікали, що нічого не має. А коли наважилась щось змінити – знову незадоволені, більше того, сестра вирішила, що тепер Марта повинна їй допомагати

У селі всі знали сестер Ковальчук – Любов та Марту. Старша, Люба, вийшла заміж

Життєві історії 0

До якого садка ходить наш син, Євгене? – Жанна тримала в руках кружку з остиглим чаєм і дивилась прямо чоловікові в очі. Він на мить розгубився. Перевів погляд. Вдав, що не чує. А потім зробив те, що вміє найкраще – виправдався: – Сама винна, не написала адресу! Жанна, ще хотіла щось сказати, але чоловік випередив її: – Якщо не подобається щось, їдь до мами в село

До якого садка ходить наш син, Євгене? Жанна тримала в руках кружку з остиглим

Життєві історії 0

Так, дивись, – звернувся до Лесі новоспечений чоловік. – Це квитанції за квартиру. Світло, вода та опалення. Ще за сміття доводиться платити також. Загальна сума 4200 гривень. Отже, з тебе 2100. – Як 2100? Це ж твоя квартира, я ж до неї жодного права не маю, – розгублено мовила дружина, адже не про такий медовий місяць мріяла. – Але ж ти тут житимеш, – відповів Петро

У день, коли Леся зустріла Петра, вона не могла й уявити, що цей випадковий

Життєві історії 0

Одного разу в хаті Галини Семенівни зникло світло. Погорів щиток. Вона навіть не зразу зрозуміла, що робити. Подзвонити нікому. Аварійна служба – “ми приїдемо через два дні”. Ввечері Назар почув, що бабуся сидить у темряві. Приніс ліхтарик. А на ранок… разом з сусідом, який трохи тямив у проводці, все полагодив. Сам! Точніше, не сам — але він знайшов того, хто допоміг. – Я вам винна, – сказала вона, зворушена. – А ми ж працюємо за добро, пам’ятаєте? – відповів Назар

Галина Семенівна жила на останньому поверсі старої дев’ятиповерхівки. Маленька пенсія, стара швейна машинка, фотографії

Життєві історії 0

Ганна приїхала в червні. Гарна, підтягнута, з новим телефоном і багажем. Її очі були вже не ті – холодніші, відсторонені. – Василю, я хочу розлучення. – Що? – тільки й спитав він. – Ми з тобою чужі. Я жила дев’ять років сама. Ти – тут, я – там. У нас різні життя. І я не можу приїхати і вдавати, що все як було. Бо вже не так. – Але ж ми… діти… стільки років… – Я нічого до тебе не відчуваю. Не ображайся, але я не можу так жити – по звичці. Він мовчав. І мовчав довго. Бо не знав, що сказати. Бо все, що хотів – це просто, щоб вона була поруч

Коли Ганна вперше сказала: «Поїду в Польщу», Василь не заперечував. Вони жили скромно: він

Життєві історії 0

Оксано, ну зрозумій, мама моя не молодіє, роки своє беруть. Їй постійно потрібна допомога. Вона то налаштування на телевізорі зіб’є, то в телефоні щось натисне не те і він у неї перестає працювати. Та й взагалі, вона живе сама, чоловіча допомога зайвою ніколи не буде, зрозумій, – виправдовувався перед дружиною Артем, коли пізно повертався додому. Оксана свекруху свою любила, але душею відчувала, що тут щось не те. І не помилилася жінка

Оксана сиділа в невеличкій темній кімнаті і слухала, як її маленька донечка Карина знову