Українці Сьогодні

Ну чому ж мені так не щастить у житті? Інші люди он відпочивають, подорожують скрізь, а я тут сиджу, – сказала сумно невістка і встала з-за столу, де зібралася ціла родина. Позаздрила свекрусі, що їй донька путівку подарувала в санаторій

Іноді життя здається складним лабіринтом, де кожен вибір має свої наслідки. Для Олени Петрівни

Життєві історії 0

То був звичайний серпневий ранок. Ніна прокинулась раніше за всіх, зробила каву і відкрила телефон. Пропозиція дружби у Facebook – Сергій Остапчук. Серце тьохнуло. Вона натиснула “Прийняти”, а за хвилину прийшло повідомлення: “Ніно, не знаю, чи варто писати. Але якщо хоч раз згадувала мене – дай знак.” Вони почали переписуватись. А потім – зустрілись. На каву. У Львові, де все починалось

Ніна і Сергій познайомилися ще в університеті. Вона – мрійлива, з ніжними очима, любила

Життєві історії 0

Все вже! Пізно тепер говорити. Дмитро перший встиг. Ти про квартиру і свої плани нічого не говорила, сюди не приїжджала, а він питав, ось я і дозволила. Гроші сплачено, робітників найнято, куплено матеріали, розпочато ремонт. Їдь до себе з Богом, нічого мені настрій псувати! Ніби ви нерідні, з братом рахуєшся, – сказала мати Надії, коли та вперше приїхала спадок отримати від бабусі

У житті кожної людини є такі моменти, коли вона стикається з вибором між тим,

Життєві історії 0

Коли дійшла черга ділити майно, Марія без роздумів все дочці віддала. – Та вона ж одна… з малою на руках лишилась. А ти, Іване, маєш усе – дім, техніку, господарку. Ти сильний, ти справишся. А їй треба трохи підмоги. Марія справді майже все віддала дочці: і хату свою, і землю під нею, і навіть частину заощаджень, які складала на “старість”. Коли Ліля втекла від чоловіка з маленькою донькою, мати пригорнула їх до себе, годувала, поїла, відкладала для внучки по копійці. Іван тоді трохи віддалився. Приїздив рідше, говорив коротко

Марія Петрівна все життя прожила в одному селі на Полтавщині. Жила просто, працювала тяжко,

Життєві історії 0

Тиждень пробувши на дачі свекруха попросила залишитися ще. Потім – ще трохи. А далі заявила: – Я вже звикла тут. Мені добре. Поставимо кондиціонер, і я житиму тут постійно. Олено, ти ж не проти? Це ж не завадить тобі, ти й так нечасто приїжджаєш. Олена глянула на Сашка. Той, як завжди, промовчав. Як завжди, нічого не сказав на захист дружини. – Це моя дача, мамо. Подарунок від батьків, – тихо, але твердо відповіла Олена. – Та що ти кажеш! Хіба я щось погане зробила? Я ж просто хочу, щоб тут було добре. А ти можеш приїжджати, коли захочеш. Ну що ж, якщо так принципово – куплю собі дачу сама, а цю зробіть музеєм своїх бузкових мрій

– Це ваш будинок, дочко. На тебе оформили, щоб мала свій куток. Будеш із

Життєві історії 0

Мамо, а де тато живе тепер? – У чужої тьоті. Бо тато нашого дому не хотів. – А ти його любила? – Любила. Але він помилився. Миколі було 57, коли він зібрав валізу і вийшов з власного будинку. Не грюкнув дверима. Не крикнув. Не озирнувся. Просто вийшов. За тридцять років шлюбу він навчився мовчати. Терпіти. Будувати. Забезпечувати. Дарувати. І все – для неї. Для Зої, яка так нічого і не оцінила

– Мамо, а де тато живе тепер? – У чужої тьоті. Бо тато нашого

Життєві історії 0

У вас з батьком ніколи немає грошей для мене! Але варто було тільки Лілії щось знадобитися, як у вас одразу з’являється купа грошей. Ви й кредит для неї взяли. Все сестрі! Все сестрі! Мені нічого. Наче у вас дитина лише одна – вона, – якось син сказав Марії. Мати опустила очі, знала, що він правду каже. – Не хочу, щоб ти так жив, як живе вона. Ой, синочку, не хочу, – лише могла сказати

Усі в житті ми колись стикаємося з моментом, коли важкі слова, сказані в гніві,

Життєві історії 0

Одного разу до Катерини приїхала жінка – Наталя, років сорока п’яти, доглянута, з трояндою в руках. Постояла біля хвіртки, а потім сказала: – Ви мене не впізнаєте, але я вам винна життя. Бабу Катерину в селі знали всі, їй уже перевалило за сімдесят. Вона мала двох дітей – сина й дочку, але обидвоє давно поїхали в світи й з рідною мамою спілкувались не часто, лише листівки на великі свята. Вона хотіла прожити своє життя тихо і скромно, але потім, добро яке вона робила, почало повертатися до неї

Бабу Катерину в селі знали всі, їй уже перевалило за сімдесят. Вона мала двох

Життєві історії 0

Живуть в будинку свекри майже весь рік. Але іноді приїжджають у квартиру. Взимку іноді живуть там. Не знаю, навіщо, адже в будинку все є. А на ділянці чого тільки немає! Клумби, троянди, доріжки, фонтанчик, ставок, гойдалки, басейн для наших дітей поставили. Діти дуже люблять туди їздити. Ще є кілька ягідних кущів, свекруха любить варити з них варення, яблуня стара і слива кислюща від попередніх господарів залишилися. Не знаю, чого вони її не зрубають. Ну то таке. Словом, жити там затишно і добре. Питання: навіщо їм квартира? Я прошу, щоб вони нам її віддали, а вони мовчать, ніби й не чують, – якось стала Ліна скаржитися подрузі на батьків чоловіка

Іноді здається, що життя — це постійна робота за простір. Як знайти баланс між

Життєві історії 0

Коли я переступила поріг нашого дому, мене вразила тиша. Зазвичай, коли я приїжджала, дитина біжить назустріч, а чоловік вже чекає з накритим столом, а тут – ніякої метушні. Мама теж не прийшла зустрічати. Я поставила валізу біля порогу і стала слухати. Тиша. Цього разу мої родичі переплутали дату мого приїзду і просто мене не чекали. Піднялася на другий поверх, а в кімнаті чоловіка побачила чужу жінку

Я приїхала додому після трьох років на заробітках за кордоном, і це була не