Українці Сьогодні

Я заробляю гроші, Галю! Нам усім треба за щось їсти й купувати ліки. Якщо я сидітиму вдома, ми просто підемо по світу. Вона нічого не відповіла, лише повернулася до пральної машинки. Сперечатися не було сил. Наступного дня зателефонувала зовиця Христина. — Привіт, Галю! Як там мама? — її голос звучав бадьоро, на тлі чулися якісь звуки торгового центру. — Стабільно, Христю. Лікар каже, що відновлення йде дуже повільно, потрібні постійні заняття, — відповіла Галина, тримаючи телефон плечем, поки протирала тумбочку. — Ну от і чудово, молодці, — швидко проговорила Христина. — Слухай, я чого дзвоню. Там у мами в шухляді мають бути документи на субсидію та пенсійна картка. Подивися, будь ласка, бо мені зовсім ніколи, бігаю по салонах, весілля вже за три тижні. Галина глибоко вдихнула, намагаючись стримати роздратування. — Христю, а ти не могла б сама приїхати й подивитися? І заодно посидіти з мамою хоч пару годин, щоб я могла просто вийти в аптеку й подихати повітрям? — Ой, Галюню, ну яке «приїхати»? У мене стільки справ — сукня, запрошення, ресторан, меню узгодити… Ти ж усе одно вдома сидиш, тобі не важко. А Олег казав, що ти ідеально з усім пораєшся. — Олег казав? А він звідки знає, якщо приходить додому тільки ночувати

— Твоя робота почекає, а от моя мама сама не встане, і взагалі —

Життєві історії 0

Мамусю! Приїхала! — Маринка підбігла і міцно обійняла матір. Від неї пахло дорогими парфумами. — Боже, як ми на тебе чекали! Ну як тобі? Подобається? — Доню… Маринко… — Галина ледь стримувала сльози, обіймаючи доньку у відповідь. — Це ж просто казка. Яка краса… Я навіть не вірю, що це все наше. — Доброго дня, мамо, — підійшов Тарас, протягуючи руку, а потім злегка приобійняв Галину за плечі. — Ну що, оцінюйте роботу. Намучився я з цими майстрами на даху, але зробили на совість. Заходьте в хату, що ми на сонці стоїмо. Тарас підхопив валізу, і вони рушили до високих скляних дверей. Всередині будинок вражав ще більше, ніж ззовні. Величезний хол переходив у простору вітальню з каміном та великими панорамними вікнами, що виходили на задній двір. Світлі стіни, стильні меблі, на підлозі — глянцева плитка, в якій відображалося світло з вікон. Кухня була обладнана за останнім словом техніки: вбудована кавомашина, великий холодильник, мармурова стільниця. — Боже, діти, ну ви й розкоші тут навели, — тихо сказала Галина, боячись навіть голосно говорити в цій чистоті. — Це ж скільки праці… — І грошей, мамусь, і грошей, — засміялася Маринка. — Твої євро тут скрізь! Якби не ти, ми б досі шпалери в хрущовці підклеювали. Ну ходи, я тобі все покажу. Вони пішли на екскурсію будинком. На першому поверсі, окрім вітальні та кухні, була велика ванна кімната, гардеробна та невелика кімната, яка зараз була порожньою

Серпневе сонце над Римом не просто гріло — воно випалювало. Навіть о шостій вечора

Життєві історії 0

Вікторіє, — раптом сказала свекруха, — у вас тут штори в пилюці. Завтра зранку я їх зніму і виперу. І ще — в кутку біля вікна павутина. Це неприпустимо. — Це не павутина, це декор, я спеціально так зробила для осінньої атмосфери, — спробувала віджартуватися Вікторія, відчуваючи, як закипає. — Гігієна понад усе, — відрізала свекруха. — До речі, я залишуся на ніч. Додому вже пізно, а завтра зранку ми з Нестором маємо зайнятися математикою. Син казав, що ти зовсім запустила навчання. Вікторія проковтнула відповідь, яка ледь не зірвалася з губ. Вона зрозуміла: Маргарита Станіславівна прийшла не в гості. Вона прийшла правити. Ранок почався не з будильника, а з гуркоту меблів. Вікторія розплющила очі й зрозуміла, що в квартирі панує дивна активність. На годиннику ледь виповнилося сім, а вона вже чула голос Маргарити Станіславівни, що лунав із вітальні. Коли вона вийшла в халаті, її чекав неприємний сюрприз: книжкова полиця була спорожніла. — Що ви робите? — голос Вікторії зірвався на хрип. — Наводжу лад, — свекруха, вже вдягнена у строгий костюм, переставляла книги. — Твої ці безладні купи — це хаос. Я розподілила їх за алфавітом та кольорами. Тепер це виглядає як бібліотека, а не як склад макулатури. Дивися і вчися, поки я жива

Могутнє місто Дніпро. Осінній вечір дихав прохолодою, коли Вікторія, втомлена після важкого робочого дня

Життєві історії 0

Ти чому не сказав, що батьки приїдуть? — тихо, намагаючись не показувати роздратування, запитала вона. — Ой, забув з голови, мабуть. Вони ще вчора дзвонили, казали, що проїздом будуть. Ну що тут такого? Посидимо трохи, поспілкуємося, — недбало відповів він і поплескав її по плечу. Марта хотіла сказати про свій день народження, але в цей момент з кімнати вийшла свекруха. — Так, молодь, — оголосив Віталій, повертаючись до вітальні. — У нас сьогодні великий сімейний обід! Я зараз усе організую. Мартусю, діставай там усе з холодильника. Спечемо м’ясо в духовці, зробимо салати. Буде свято! Марта застигла. Свято. Сімейний обід. Але не на її честь. Просто тому, що так збіглося. Тому що батькам так зручно, а Віталію хочеться побути гостинним господарем перед родичами. — Яка хороша ідея! — зраділа Ніна Петрівна. — Віталіку, ти такий молодець, завжди про сім’ю думаєш. Мартусю, давай я тобі допоможу овочі помити. Племінники теж оживилися, почувши про м’ясо. Вся квартира вмить заповнилася метушнею. Віталій керував процесом, діставав спеції, щось весело розповідав хлопцям. Василь Іванович зробив телевізор ще голоснішим. Марта стояла посеред цього гармидеру і відчувала себе абсолютно зайвою

— Коли ти взагалі навчишся думати про когось, крім себе? Люди вже на порозі,

Життєві історії 0

Знаєш, Олексію, в чому головна різниця між мною та твоєю молодою дружиною? — Софія зробила паузу, уважно спостерігаючи за його реакцією. — Справа навіть не в молодості, хоча це її очевидний плюс, і змагатися з цим у моєму віці немає жодного сенсу. Справа в іншому. У нашій сім’ї ти заробляв на життя спокійно, і тобі самому хотілося робити для нас щось приємне, купувати кращі речі, створювати комфорт. Це тебе надихало як чоловіка. Я намагалася будувати стосунки так, щоб ти відчував себе лідером. А Христина… вона діє інакше. Вона спочатку вимагає високого рівня, а коли ти не справляєшся, це починає тиснути на тебе. Так теж жити можна, але я в такі ігри більше не граю. Прости… Нам, мабуть, краще взагалі роз’їхатися. Я можу на якийсь час пожити у сестри, поки ви вирішуєте свої справи. Або давай просто продамо цю квартиру і поділимо кошти. Олексій міцно стиснув зуби. Слова Софії потрапили в саму точку. Його вже давно не приваблювала та поверхова яскравість, якою так пишалася Христина. Йому хотілося простого людського щастя, стабільності, затишку і спокійної, зрілої любові, де немає місця постійним закидам

— Чоловіки ніколи не йдуть в нікуди, вони завжди тікають туди, де, як їм

Життєві історії 0

Наступного ранку Олена дістала з шафи велику дорожню сумку і почала спокійно складати туди свій одяг. Тарас зайшов до кімнати і застиг на порозі. – Що ти робиш? Куди ти збираєшся? – здивовано запитав він. – Збираю речі. Я думаю, мені варто піти. Так буде краще для всіх нас. – Але чому? Поясни нормально, що відбулося? Тарас у глибині душі здогадувався про причину, але до останнього намагався робити вигляд, що нічого не розуміє. – Ми більше не можемо жити разом, як раніше. Це ж очевидно, – відповіла вона, не перериваючи свого заняття. – А як же діти? З ким будуть наші хлопці? – занепокоївся чоловік. – Поки що вони залишаться з тобою. Ти хороший батько, ти даси їм раду. – Зі мною? Олено, ти серйозно? Що я їм скажу, коли вони запитають, де мама? – Скажеш правду. Що мамі треба поїхати у справах. Як тільки я знайду нове житло й облаштуюся, я заберу їх до себе

– Ти здурів? У нас же діти, у нас все життя попереду, а ти

Життєві історії 0

Оксано, це якийсь жарт? — розгублено запитала Олена. — Ви що, серйозно збираєтеся це їсти? Це ж просто їжа для кроликів, а не для дорослих людей після робочого дня! — Чому ж жарт? — абсолютно серйозно і з милою посмішкою відповіла Оксана. — Це кіноа з овочами на пару та свіжий смузі зі шпинату й селери. Надзвичайно корисно для здоров’я. — Я хочу нормальної їжі! Ну хоча б шматочок ковбаси чи яєчню посмажте! — майже благала Олена. — Олено, ми з Андрієм вирішили повністю змінити свій спосіб життя, — продовжувала гнути свою лінію Оксана, підмигуючи чоловікові. — Ми тепер перейшли на здорове рослинне харчування. Це зараз дуже популярно серед успішних людей. І тобі, до речі, теж корисно спробувати. Це додає енергії та покращує колір обличчя. Олена з надією подивилася на брата, чекаючи, що він зараз розсміється і дістає з духовки щось м’ясне. Але Андрій, який швидко зрозумів задум дружини, лише кивнув із поважним виглядом. — Так, сестричко, Оксана права, — підтримав дружину Андрій. — Ми вже тиждень так харчуємося

— І це ви називаєте вечерею? Я думала, у вас тут нормальна хата, а

Життєві історії 0

Шановні, ви вже якось визначтеся, — буркнув водій, підходячи ближче. — Ми розвантажуємося чи я везу все назад? Мій час коштує грошей, і якщо доведеться все повертати, це буде коштувати вдвічі дорожче за простій. Тетяна подивилася на матір з виразом повного розчарування, її руки почали помітно тремтіти: «Мамо… Ти ж мені вчора ввечері казала, що Тарас повністю згоден! Ти змусила мене підняти дітей з ліжок, нашвидуруч пакувати речі, бо «треба встигнути до обіду»!». Галина Іванівна спробувала змінити тактику. Вона раптово приклала руку до серця, важко зітхнула й присіла на найближчу коробку, вдаючи, що їй раптом стало погано від хвилювання. «Ой, як мне недобре… Серце… Довели-таки матір рідну своїми розмовами… Тарасику, водички б хоч дав…» — жалібно простогнала вона, чекаючи на звичну реакцію сина. Раніше Тарас би вже бігав навколо неї, шукав ліки й картав себе за надмірну різкість. Але цього разу він залишився стояти на місці, лише спокійно спостерігаючи за матір’ю. Вікторія тим часом дістала з сумочки пляшку мінералки й поставила її поруч із свекрухою. «Пийте, Галино Іванівно, — лагідно сказала Вікторія. — Тільки ми всі знаємо, що з вашим здоров’ям усе гаразд. Ви ж самі хвалилися сусідкам пару днів тому, що почуваєтеся чудово». Свекруха миттєво випрямилася, а її слабкість зникла так само швидко, як і з’явилася. Вона знову пішла в атаку, зрозумівши, що цей номер не пройшов

«А ви що, думали, я дозволю своїм онукам тулитися по чужих кутках, поки ви

Життєві історії 0

Коли в родині з’явилася дитина, Марина була впевнена, що найважчий період вони з чоловіком переживуть разом. Вона не чекала дорогих подарунків, не вимагала нової машини чи ремонту квартири. Хотіла лише одного — щоб чоловік був поруч хоча б у ті моменти, коли вона вже ледве трималася на ногах. Але Андрій дивився на ситуацію зовсім інакше. Щойно дружину з немовлям виписали додому, він почав ще більше часу проводити на роботі. Спочатку Марина намагалася його виправдовувати. Казала собі, що зараз усе дорого, ціни ростуть щомісяця, дитині потрібні підгузки, суміші, ліки, одяг. Вона мовчала навіть тоді, коли чоловік повертався додому після десятої вечора. Перші кілька тижнів вона майже не скаржилася. Та згодом почала помічати дивну річ. Грошей у сім’ї більше не ставало

Коли в родині з’явилася дитина, Марина була впевнена, що найважчий період вони з чоловіком

Без рубрики 0

Андрію, оформлюй ділянку на себе, — щиро сказав тоді Тарас. — Мені зараз не до будівництва, та й часу немає. А в тебе двоє хлопців ростуть, нехай на свіжому повітрі бувають. Андрій, який завжди був більш заповзятливим, працював у сфері торгівлі та обожнював рух, аж засяяв від такої пропозиції. — Брате, ти серйозно? Але ж ми не будемо там самі сидіти. Обов’язково приїздіть із родиною, будемо разом відпочивати, як колись у дитинстві з дідусем. Весною Андрій завзято взявся за справу. Хата була в поганому стані — дах протікав, підлога подекуди прогнила, але сама земля була розкішною. Молодший брат вирішив поки не чіпати капітальні споруди, а навести лад на території, щоб було де приємно провести час. — Хату наразі законсервуємо, — ділився планами Андрій під час рідкісних телефонних розмов. — Головне — зробити гарну зону для відпочинку. Поставлю альтанку, зроблю гарне місце для вогнища, засію газон. До початку літа ділянка дійсно змінилася до невпізнання

— Оце так з’їздили на шашлики, тепер, виходить, ми винні за ремонт старої хати?