Українці Сьогодні

Одного літа в селі, де жила Маринина тітка, мало бути весілля. Її запросили допомогти з приготуваннями – вона добре пекла, а там гостей чекали багато. Весілля відбувалося у дворі великої хати, зі стрічками, музикою і довгими столами під вишнями. Коли вона зайшла у двір із кошиком пиріжків, раптом побачила його. Андрій стояв біля сцени, розмовляв із кимось із родичів нареченого. Посивілий, з легкими зморшками біля очей, але та сама хода, той самий погляд. Він теж помітив її. І завмер. – Марина?.. – тихо сказав, ніби боявся, що вона зникне

Марина і Андрій познайомилися на літньому сільському ярмарку. Їй тоді було сімнадцять, йому –

Життєві історії 0

Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще не виплачена, тому буду тут, – відповіла я, хоча не могла зрозуміти, чому вона раптом стала таке питати. Вона добре знала, що поїхала я на заробітки не заради себе, а заради сина. Данило вирішив одружитися, але жити разом не хоче, тож я, після довгих роздумів, порадилася з чоловіком і вирушила в Італію на місце, де колись працювала моя мама

– Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі.

Життєві історії 0

Тітко Марино, як ваше здоров’я? Наталка казала, ви знову в лікарні лежали? – почула я в слухавці голос Насті, моєї племінниці. – Та як тобі сказати, доню… Все якось навалилося разом. І серце, і тиск, і ноги тягнути важко. Але тримаюсь. Бог не залишає, – відповідаю, намагаючись не видавати в голосі своєї безпорадності. – Планувала ж ще в Італію поїхати, трохи підзаробити, а тепер уже й не знаю, чи зможу… Щойно поклала слухавку, як телефон знову задзвонив. «Донечка» – висвітилося на екрані. – Мамо, мені терміново треба 600 євро, – без привітання випалила Наталка

– Тітко Марино, як ваше здоров’я? Наталка казала, ви знову в лікарні лежали? –

Життєві історії 0

Мамо, ти не можеш ставити нас з ним на один рівень! – голос дочки звучав з неабияким обуренням. – Я тобі рідна донька, а він – просто твій колишній зять! Це вже не перша подібна розмова. Аліна телефонує мені в Італію ледь не щотижня – то їй не подобається, що я посилки Степану висилаю, то знову згадує, як я дозволила йому залишитись у квартирі. – Це мої гроші, доню, – спокійно кажу їй. – І я вирішую, кому й коли допомагати

– Мамо, ти не можеш ставити нас з ним на один рівень! – голос

Життєві історії 0

Коли мами не стало, сестра приїхала з Польщі, хоча перед тим чимало років не з’являлася в селі. Коли маму провели, ми з нею сіли розмовляти. Виявляється вона розлучилася з чоловіком, тепер одна залишилася з дітьми і хоче мамину хату, хоча доглядала її я

Я сиділа на ґанку маминої хати, і холодний вечірній вітер обіймав мене, ніби намагаючись

Життєві історії 0

Ларисо Федорівно, ви ж знаєте… Часи зараз такі… Нам потрібні молоді, з новими ідеями… – говорила директорка, старанно уникаючи її погляду. – З новими ідеями? – гірко перепитала Лариса, дивлячись на стос паперів, які ще вчора розбирала ночами. – А те, що я тридцять вісім років віддала цій школі, це… не ідея? Вона сиділа в кабінеті, тримаючи в руках офіційний наказ про вихід на пенсію. Ніхто не питав, хоче вона цього чи ні. Так, у паспорті вже шістдесят три, але ж вона ще могла працювати. Голова свіжа, пам’ять добра, руки втомлювалися, та серце ще горіло роботою. – Це не я вирішила, – м’ялася директорка. – Є наказ відділу освіти

– Ларисо Федорівно, ви ж знаєте… Часи зараз такі… Нам потрібні молоді, з новими

Життєві історії 0

Ти сама винна. Ніхто тебе не просив усе життя біля мами сидіти. Це твій вибір. А тепер – будь добра, або продаєш, або будемо судитися. Брат пішов, грюкнувши дверима. А Ніна сіла і знову дивилася в вікно. На кухні було тихо. Тільки годинник цокав, як той вирок. Через тиждень прийшов лист – від юриста. Тарас подав заяву на оскарження заповіту. Мовляв, мати була недієздатна, його позбавили права несправедливо. Судові засідання тривали кілька місяців. Тарас розповідав, що мама його любила, що хотіла йому допомогти, що сестра все провернула нишком. Коли суд підтвердив дійсність заповіту, Тарас не вибачився. Лише сказав: – Ну, живи. Але більше я не переступлю поріг цього дому. І ти в мою хату не приїзди

Ніна жила з мамою у великій трикімнатній квартирі в центрі міста. Не одружилась, дітей

Життєві історії 0

Ігор завжди був «правильним сином». Він не мав шкідливих звичок, не гуляв допізна, гарно вчився, рано почав працювати. Його мама Марія Степанівна казала сусідам: – Наш Ігор – золота дитина

Ігор завжди був «правильним сином». Він не мав шкідливих звичок, не гуляв допізна, гарно

Життєві історії 0

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені все залишила? І не важливо, що Марта не завжди себе добре поводила, – думала собі Ганна дивлячись на Марту, що прийшла з похиленою головою у відчаї. Коли батька не стало, Марта приїхала. Стояла в новій шубі й мовчки витирала очі. Але не допомогла ні в організації похорону, ні в прибиранні двору. Все лягло на плечі Ганни – як і завжди. Те саме було і з матірʼю, а тепер сестра, нарешті, все зрозуміла

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені

Життєві історії 0

Вже декілька місяців, коли донька з Німеччини нам телефонує, натякає, що вже додому повертатися не збирається, адже у неї там чоловік, діти, робота, мовляв, влаштувала добре там своє життя. Ми сприйняли цю новину з сумом, але мовчали спочатку. Але ми вже люди старенькі, важко одним в селі без допомоги і якось я сама Надію набрала, щоб вона нам допомогла. – Мамо, ну що ти починаєш? Я не можу одна з двома дітьми і двома старими батьками бути тут, щоб і вас сюди до себе забрати, та й в селі не чекайте мене, – донька мені сказала ще відразу

Я сиджу на лавці біля хати й дивлюся на пожовкле листя, що кружляє в