Українці Сьогодні

Не соромно тобі, мамо? – обурювалися діти. – Ми від чужих людей дізналися, що ти таке задумала! Тобі що, не вистачає? Хата є, все є – живи і радій. Навіщо чужого чоловіка до себе в хату вести? Галина ніколи не почувалася так незручно, як тоді. Вона сиділа, як школярка перед дітьми, і намагалася пояснити, що Петро не чужий для неї, і вони давно знайомі, а те, що зараз зійшлися, – це вже викрутаси долі. Насправді вони з Петром зналися давно. У двадцять років Галина зустріла Петра на дискотеці, коли хлопці з сусіднього села приїхали до них на вечірку. Петро був настільки красивим, що його всі називали Сонечком: світле кучеряве волосся і блакитні очі, в яких неможливо було не закохатися

Діти завжди знаходили для себе причини не приїхати до Галини, але коли дізналися, що

Життєві історії 0

Майже 5 років тому мені мама з села подзвонила, сказала, що занедужала моя сестра, потрібні гроші, в них таких немає і попросила мене позичити 50 тисяч гривень їм. Родина знала, що в мене гроші є, бо не секрет, що заробляла я добре. – Не хвилюйся, мамо, гроші не проблема, аби у вас все добре було, – сказала я і перерахувала родині 50 тисяч. З наступного місяця мама стала повертати мені борг по тисячі гривень і я дуже здивувалася цьому

Я сиділа в своєму великому та просторому кабінеті й дивилася у вікно. Дощ, що

Життєві історії 0

Доню, не роби з себе тінь, – не раз повторювала Вірі мати. – Ти поставила чоловіка на п’єдестал, а себе зовсім занедбала. Запам’ятай мої слова: люблять тих, хто любить себе. Він крила розправить, випурхне з вашого гнізда, а ти залишишся ні з чим. Віра лише всміхалася у відповідь. Вона не хотіла слухати попереджень. Одного разу мати навіть дала їй гроші й порадила піти в перукарню, купити гарне вбрання, адже на роботі Павла завжди оточували молоді привабливі жінки. Та Віра зробила інакше: у магазині вона купила чоловікові новий костюм. – Йому ж це потрібніше, – пояснювала вона. – Він щодня серед людей. А я вдома, нащо мені прикрашатися

Подружжя Віри та Павла знали не лише в їхньому місті, а й у навколишніх

Життєві історії 0

Досить, Зоє, – раптом сказав Іван. – Не обманюй людей. Ми живемо добре, і ти це знаєш. За столом запала тиша. Усі звикли, що Іван мовчазний і ніколи не перечить дружині. Але цього разу він не зупинився: – Будинок нам обійшовся у шістдесят тисяч доларів. Ремонт – ще сорок. Меблі – тридцять. Подвір’я – двадцять п’ять. Авто з салону – тридцять. І я вже не кажу про твої шуби та золоті прикраси. То які ми бідні? Він пішов до шафи й виніс старий зошит, там його записи – кожна копійка, яку заробив і витратив, за роки важкої праці. Гості були вражені: не лише сумами, а й тим, як докладно чоловік усе занотовував. Зоя ж сиділа з червоним обличчям. Вона ніколи й не підозрювала, що чоловік так ретельно фіксує їхні витрати

Зоя завжди вважала себе доброю господинею й турботливою жінкою, але мала одну слабкість –

Життєві історії 0

Грошей у Віри не було, Василь теж не міг допомогти. Але він запропонував просте рішення: – Продавай живність, їдемо в місто. Знімемо квартиру, роботу знайдемо. А хату нехай вони доглядають, тепер їхня черга. Так у житті Віри вперше настала її власна пора – пора щастя. Вони з Василем переїхали в місто, орендували квартиру і тихенько собі жили. А хата в селі, на жаль, почала занепадати, бо родичі, які звикли приїжджати туди лише по продукти і щоб відпочити, навіть уявлення не мали, скільки треба прикласти зусиль, щоб хата в селі не занепадала, а жила. Винною у всьому вони зробили старшу сестру, яка на їхню думку, не виконала волю матері, а погналася за примарним щастям

Народитися старшою дитиною – це не завжди привілей. У Віри, по суті, вибору не

Життєві історії 0

Руслан зачинив двері за собою, ніби не було всіх цих 15-ти років шлюбу. – Ти мені більше не потрібна, – холодно сказав він Наталі. – Сама знаєш, що є інша. Він дав Наталі два тижні на те, щоб зібратися і покинути його квартиру. Тим часом він вирушив жити до своєї нової обраниці. Коли в житті Наталі одне чорне випробування змінювалося іншим, ще темнішим, вона відчувала, що її життя більше не має шансів на щастя. Вона знала про нову жінку у житті Руслана, але сподівалася, що все зміниться, коли народить дитину

Руслан зачинив двері за собою, ніби не було всіх цих 15-ти років шлюбу. –

Життєві історії 0

Ти сама винна, – не раз говорила їй сестра, у якої було троє дітей. – Якби хотіла дітей, треба було раніше про це думати, а не в 45, коли твої ровесники вже з онуками. Ліда знала причину того, чому сестра не вийшла заміж, але вважала, що цей етап вже треба забути. – А ти навіщо чекала на Сергія? Чому відмовляла іншим чоловікам, які тобі сваталися? – не вгамовувалася Ліда. Марта мовчала, бо сама не розуміла, чого вона чекала. Виявилося, що вона була однолюбкою. Всі ці роки її серце належало лише Сергію, а коли він одружився з іншою, вона закрилася в собі і більше не могла полюбити нікого

Марта отримала зарплату і одразу вирушила в торговий центр. Вона хотіла прикупити щось нове

Життєві історії 0

Я не могла більше мовчати, адже вважала, що це не правильно – я знаю, що чоловік моєї найкращої подруги зустрічався з іншою, але не розповідаю їй. Я довго думала, а потім вирішила зателефонувати спершу йому, розпитати все і зрозуміти чому він так вчинив, адже подругу свою мені було шкода. – Привіт, Артеме, я бачила тебе в магазині з якоюсь незнайомою пані. Він відразу замовк

Я довго сиділа на своєму зручному дивані у нашій затишній вітальні, дивлячись на фотографію

Життєві історії 0

Нещодавно я від сусідки дізналася, що моя племінниця з чоловіком до Німеччини виїхала. Я дуже засмутилася і відразу зателефонувала сестрі. – Чому ж ти мені нічого не сказала? Чому весь час говорила неправду? Як же Лариса могла поїхати за кордон, я ж їй хату свою віддала, щоб вона мене доглядала на старості років. На кого ж вона залишила мене? Сестра хвилину мовчала, а потім стала добирати слова

Мій дім завжди був моєю фортецею, це мій рідний куточок, де я, які б

Життєві історії 0

Ярославо, а може, настав час припинити цю ворожнечу? У нас тепер онучка, діти чекають, давай підемо до них, на хрестини! – намагався вмовити Петро дружину, щоб вона все ж пішла на свято до сина з невісткою. – Ніколи, чуєш? Моя нога не ступить на їхній поріг, – різко і твердо відповіла Ярослава. Коли їхній єдиний син Руслан закохався в бідну сусідку, сирітку Галину, Ярослава, відома своєю господарською вдачею в селі, одразу ж заявила, що не підтримує його вибору

– Ярославо, а може, настав час припинити цю ворожнечу? У нас тепер онучка, діти