Українці Сьогодні

Свого часу ми з чоловіком в усьому собі відмовляли, економили на собі, щоб дати доньці дуже хорошу освіту. А вона, як тільки отримала диплом, вийшла заміж і не захотіла зовсім працювати. – Мамо, я ніколи не просила вас цього робити. Ви самі хотіли, щоб я була щаслива. І я щаслива. Я не хочу працювати. Я хочу добре жити. Я хочу насолоджуватися життям. Чоловік добре заробляє, нам вистачає на хліб і до хліба, більше мені не дзвони

Я чомусь й досі відчуваю гіркий присмак великого розчарування, коли згадую про це. Я

Життєві історії 0

Життя на орендованій квартирі виявилося не таким простим. Ілля відмовлявся платити за оренду, заявивши, що в нього є місце вдома, і що дружина вигадує проблеми. Через пів року Мар’яна зрозуміла, що її шлюб не має майбутнього, і подала на розлучення. Однак життя в місті їй дуже сподобалося, і вона зрозуміла, що це дає набагато більше можливостей. Не бажаючи повертатися в село, вона попросила батьків продати один з будинків і допомогти їй придбати квартиру в місті. Але батьки відмовили, образившись на доньку за те, що вона не оцінила їхніх старань. Зрозумівши, що залишатися тут їй більше нічого не дасть, Мар’яна зателефонувала сестрі за кордон і попросила знайти роботу

У понеділок Мар’яна отримала дзвінок від подруги Вікторії: – Ну, Мар’янко, розповідай, як пройшло

Життєві історії 0

Все весілля Антон не зводив очей з Лесі, вважаючи, що вона досі його любить, і тому не вийшла заміж. Але незабаром він побачив, що Леся весь час танцює з якимось незнайомцем. Тим незнайомцем був Андрій, давній знайомий батька нареченої. Він давно живе в Німеччині, але приїхав на весілля і одразу звернув увагу на Лесю. Вони швидко знайшли спільну мову, і виявилося, що обоє мріють про сімейне щастя. Антон намагався привернути до себе її увагу, але безуспішно. – Ти не забула мене? – запитав він Лесю. – Ні, давно забула. Ти в минулому, і як відомо, двічі в одну річку не ввійдеш

Після святкування свого 45-річчя Леся вирішила, що пора щось змінювати в житті. Вона звернулася

Життєві історії 0

Про те, що Юрко любить Катерину, знали всі в селі. Від старих бабусь на лавочках до молодиць на ринку – усі були певні: весілля буде, бо ж так гарно вони разом виглядали. Тому новина про те, що Юрій бере за дружину Юльку, доньку місцевих багатіїв, була наче грім серед ясного неба. – Ти чула? – шепотілися жінки біля магазину. – Юрко ж до Юльки сватів заслав! – Та не може бути! Він же на Великдень у Катерини сватався, її батьки гостей приймали! – А бач, яке діло… гроші, може, тут не останнє слово сказали

Про те, що Юрко любить Катерину, знали всі в селі. Від старих бабусь на

Життєві історії 0

Ми з Олегом вже багато часу разом живемо, у нас сім’я, взяли в кредит квартиру. Я дуже щаслива жінка, адже у мене ідеальний чоловік, Олег багато зробив для мене. Але нещодавно мама приходила моя і сказала, щоб я запитала чоловіка, чому він досі не розлучився зі своєю першою дружиною

Кожен з нас колись мріяв про казкове щире кохання, те саме, що стає основою

Життєві історії 0

Не соромно тобі, мамо? – обурювалися діти. – Ми від чужих людей дізналися, що ти таке задумала! Тобі що, не вистачає? Хата є, все є – живи і радій. Навіщо чужого чоловіка до себе в хату вести? Галина ніколи не почувалася так незручно, як тоді. Вона сиділа, як школярка перед дітьми, і намагалася пояснити, що Петро не чужий для неї, і вони давно знайомі, а те, що зараз зійшлися, – це вже викрутаси долі. Насправді вони з Петром зналися давно. У двадцять років Галина зустріла Петра на дискотеці, коли хлопці з сусіднього села приїхали до них на вечірку. Петро був настільки красивим, що його всі називали Сонечком: світле кучеряве волосся і блакитні очі, в яких неможливо було не закохатися

Діти завжди знаходили для себе причини не приїхати до Галини, але коли дізналися, що

Життєві історії 0

Майже 5 років тому мені мама з села подзвонила, сказала, що занедужала моя сестра, потрібні гроші, в них таких немає і попросила мене позичити 50 тисяч гривень їм. Родина знала, що в мене гроші є, бо не секрет, що заробляла я добре. – Не хвилюйся, мамо, гроші не проблема, аби у вас все добре було, – сказала я і перерахувала родині 50 тисяч. З наступного місяця мама стала повертати мені борг по тисячі гривень і я дуже здивувалася цьому

Я сиділа в своєму великому та просторому кабінеті й дивилася у вікно. Дощ, що

Життєві історії 0

Доню, не роби з себе тінь, – не раз повторювала Вірі мати. – Ти поставила чоловіка на п’єдестал, а себе зовсім занедбала. Запам’ятай мої слова: люблять тих, хто любить себе. Він крила розправить, випурхне з вашого гнізда, а ти залишишся ні з чим. Віра лише всміхалася у відповідь. Вона не хотіла слухати попереджень. Одного разу мати навіть дала їй гроші й порадила піти в перукарню, купити гарне вбрання, адже на роботі Павла завжди оточували молоді привабливі жінки. Та Віра зробила інакше: у магазині вона купила чоловікові новий костюм. – Йому ж це потрібніше, – пояснювала вона. – Він щодня серед людей. А я вдома, нащо мені прикрашатися

Подружжя Віри та Павла знали не лише в їхньому місті, а й у навколишніх

Життєві історії 0

Досить, Зоє, – раптом сказав Іван. – Не обманюй людей. Ми живемо добре, і ти це знаєш. За столом запала тиша. Усі звикли, що Іван мовчазний і ніколи не перечить дружині. Але цього разу він не зупинився: – Будинок нам обійшовся у шістдесят тисяч доларів. Ремонт – ще сорок. Меблі – тридцять. Подвір’я – двадцять п’ять. Авто з салону – тридцять. І я вже не кажу про твої шуби та золоті прикраси. То які ми бідні? Він пішов до шафи й виніс старий зошит, там його записи – кожна копійка, яку заробив і витратив, за роки важкої праці. Гості були вражені: не лише сумами, а й тим, як докладно чоловік усе занотовував. Зоя ж сиділа з червоним обличчям. Вона ніколи й не підозрювала, що чоловік так ретельно фіксує їхні витрати

Зоя завжди вважала себе доброю господинею й турботливою жінкою, але мала одну слабкість –

Життєві історії 0

Грошей у Віри не було, Василь теж не міг допомогти. Але він запропонував просте рішення: – Продавай живність, їдемо в місто. Знімемо квартиру, роботу знайдемо. А хату нехай вони доглядають, тепер їхня черга. Так у житті Віри вперше настала її власна пора – пора щастя. Вони з Василем переїхали в місто, орендували квартиру і тихенько собі жили. А хата в селі, на жаль, почала занепадати, бо родичі, які звикли приїжджати туди лише по продукти і щоб відпочити, навіть уявлення не мали, скільки треба прикласти зусиль, щоб хата в селі не занепадала, а жила. Винною у всьому вони зробили старшу сестру, яка на їхню думку, не виконала волю матері, а погналася за примарним щастям

Народитися старшою дитиною – це не завжди привілей. У Віри, по суті, вибору не